Розділ 2.3 Oxygen

Він неспішно підійшов до свого ліжка. Ніжно провів долонею по пухкій поверхні, відчуваючи, як вона м’яко огортає руку своєю прохолодою.

Приліг, заклавши руки за голову, почав зосереджено розглядати одвічну глибину безмежного неба. 

Зорі кокетливо підморгували, натякаючи:

— Ми завжди стежили за тобою. Ми не такі далекі, як здаємося. 

— Нескінченність — це лише проєкція твого упередженого сприйняття, — долинуло слідом.

— Що це значить? 

— Це означає, що зорі, за якими ти пильно спостерігаєш, знаходяться набагато ближче аніж здається.

Євген здригнувся від несподіванки, оглянувся, але нікого не було поруч. Невідомий голос не мав джерела. Він виникав у самісінькому центрі свідомості, немов продовження внутрішнього діалогу.

— Я подумав і сам дав відповідь?.. Хоча… я цього не робив. Що тут відбувається? Хто тут?

— Пробач, не мала наміру налякати. Ти запитав — я лише відповіла.

Євген сів на край ліжка, спантеличено озираючись.

— Досить несподівано. Ти справді мене трішки налякала. Ти… у моїй голові? Мої думки?

— Ні, ні — не твої думки. Хоча, що таке думки? Хіба вони комусь належать? Вони — гості, які пролітаючи повз, завітали на запрошення —  приєднатися до обідньої трапези.

— Це гра мого розуму?

— Ні, це реальність, ти скоро все зрозумієш.

— Тоді хто ти?

— Я — путівник, що допомагає новоприбулим. 

— Представся, будь ласка.

— Тут це не обов’язково. Достатньо усвідомлення того, що я існую. Але на час адаптації можеш звертатись до мене як до "Oxy".

— Чому саме "Oxy"? 

— Від Oxygen.  

— А чому кисень? 

— Для полегшення твого світосприйняття. Оскільки, я перебуваю у всіх місцях одночасно. Будь-хто, в будь-який момент може звернутись до мене про допомогу.

— Це на кшталт загального штучного інтелекту?

— Бінго. Щось схоже, але з принциповими відмінностями: жодних технічних принад. 

— Думаю, ти вже помітив, що для спілкування тут достатньо лише думки.

— Я помітив, що тут своєрідні правила.

— Ми — енергетичні сутності, тому фізична форма потрібна лише як допоміжний інтерфейс для переходів. — Я можу набрати будь-якої форми, але це лише ускладнить твоє сприйняття.

— Та все ж. Я хотів би бачити співрозмовника.

— Думаю, не варто. Образ, який я прийму, може викликати небажані емоції, бо підсвідомість формує його з найсильніших спогадів чи бажань. 

— Будь ласка, хоча б на перший час. 

В одну мить перед ним постала молода дівчина з русявим волоссям, у легкому літньому платті, з чарівною усмішкою, кирпатим носиком, глибокими небесно-блакитними очима.

Побачивши її, Євген завмер. Серце миттю шалено закалатало — це була вона. Його перша любов. Він зіскочив із ліжка й, завмерши, пильно вдивлявся в її обличчя.

— Оксана? — зі глибоким здивуванням промовив Євген.

Спогади накрили його з головою: їхні обійми, палкі поцілунки, безсонні ночі, просякнуті романтикою. Вони парили, немов два метелики над волошковим полем, міцно тримаючись за руки. 

Він пригадав усе. Хвиля болю несамовито стиснула серце. Те, що колись поєднувало їх, тепер стало лише далекою миттю, що припала пилом на полиці минулого.

— Я попереджала.

Євген мовчав. Зустріч ошелешила його. Спогади, немов розпечені головешки, обпалювали зсередини старанно виткане цифрове павутиння, що відділяло його від минулого.

— Оксана… — прошепотів він, опустивши очі й сперся на бильце, ніби шукаючи в ньому опори.

Він з гіркотою гортав альбом спогадів, який немов звалився з давно закинутого горища — один за одним перед ним постали обличчя, що давно перетворилися на примари. 

Щойно він збагнув, що це не сон, різко підвів голову — її вже не було.

— Оксана?.. Де ти?.. Оксаночко!.. — голос його тремтів.

Він почав бігати навколо, все ще сподіваючись віднайти її, але марно.

Зрештою він знеможено притулився до стіни, повільно сповз додолу й сів на підлогу.

Гіркі сльози безсило котились по щоках. 

***

Його свідомість деякий час коливалася між реальністю та ілюзією. Коли хвиля емоцій спала, він згадав про "Oxy", яка зникла без сліду. 

— Ти тут? — запитав він у порожнечі.

— Звісно, — відгукнувся знайомий м’який голос.

— Вибач за те що не послухав тебе.

— Я знала, що ти спробуєш. Досвід — найкращий учитель. Ти ще не навчився керувати своїми емоційними сплесками та спогадовими тригерами, тому наразі краще уникати персоніфікованих образів.