Розділ 1.7 Кокон

Перевіривши спорядження, Євген приготувався до стрибка. Досягши потрібної висоти, відчинив двері й, не вагаючись, вистрибнув зі свого тимчасового пухкого притулку. 

Падаючи, зауважив, як за його спиною один за одним пускались у вільне падіння його нерозлучні друзі — думки. Вони миттю створили в повітрі коло, оточивши його, взявшись за свою улюблену справу — посів сумнівів. 

— Невже не було іншого шляху? Слід було добре все обміркувати і не приймати поспішних рішень. Порадитись з нами — твоїми лицарями Круглого столу.

Та остаточне рішення завжди приймається наодинці. Суддя високо підіймає віковий, дерев’яний, потрісканий молоток, яким щодуху гатить по партитурі людських доль, розносячи їх уламки серед зав’ялих пуп’янків, оголошуючи вердикт дванадцятьох присяжних. 

Він падав, залишаючи за собою шлейф золотого пилу.

Долітаючи до краю сфери, падіння сповільнилось. Ноги торкнулися м’якої поверхні, що почала розтягуватись, втягуючи його в себе. Гладка субстанція щільно обтягнула його тіло, стиснула ноги й руки, змусивши його повністю випростатись не даючи навіть розкрити рота, перетворивши на нерухому мумію, з однією лише відмінністю — він усе ще був живий.

Євген крутився, щосили виривався, та все було марно. Він нагадував лялечку, що рветься назовні зі своєї в’язниці — тимчасового притулку. 

Термін ув’язнення сплив, і тепер ніщо не могло спинити її втечу та переродження.

Вона дряпала маленькими лапками, пробиваючись до світла, якого жадала понад усе. Лише воно могло втамувати жагу її дозрілих крил, які намагались вирватися з тісного кокона, щоб розгорнутись у просторі нового — хоч і недовговічного — буття.

Опинившись у повній ізоляції, скутий, ув’язнений у своєму саркофазі, бажав лише одного — швидкої смерті, яка б воскресила його, як фенікса з космічного попелища, здійнявши до зірок та позбавивши пасма Самсонової безпорадності.

Відчувши незначне похитування тимчасового прихистку, попри повну скованість, почав нагнітати коливання. 

Маятник, нарощуючи свій мах, поступово наближав його до чогось невідомого.

— Який у цьому сенс? — подумав, гублячись у власних сумнівах.

Іноді, щоб отримати стиглі плоди своєї клопіткої праці, слід прогулятись набережною в обіймах провідника потойбіччя.

Ніхто достеменно не знає, коли слід їх зривати. Часто вважаючи проміжний результат за кінцеву мету. Але що це за химера — кінцева мета? Завершення життєвого шляху? Кінець бігової доріжки? Невідворотна капітуляція перед інтелектуальним занепадом?

Перетнувши фінішну стрічку — здобув перемогу, овації й золотий кубок. А далі? Спочивати на лаврах миттєвого тріумфу, перетворившись на монумент власної зухвалості?

Остаточного результату не існує — є лише проміжна ланка в ланцюгу непростих рішень. Перетнувши фінішну межу — в жодному разі не зупиняйся! Зупинка — це не «переродження», а справжня, невідворотна смерть. 

Біжи, досягай нових вершин, зривай плоди: стиглі — смакуй із насолодою, гнилі — викидай на смітник історії. Тисни на акселератор, оживляючи слова митців квантової оранжереї — єдиним володарем часу є нестримний потік небесного подиху.

Зупинка — «пікнік на узбіччі», що залишить осторонь магістралі життєвого кровообігу, яка насичує новими ідеями, не даючи заіржавіти втомленим сердечним клапанам, щедро змащуючи їх чудодійною оливою милосердя. 

До останнього подиху тлінного праху — борись. Борись із примарами потойбіччя, що хочуть замінити твій живий осередок ідей на викривлену копію, спрямовуючи твою дорогоцінну увагу на служіння їхнім забаганкам. 

Борись до кінця.

Розгойдуючись дедалі інтенсивніше, Євген помітив, що маятник набирає ходу. Кожен рух наближав його до чогось невідомого… Та він не зупинявся. 

Раптом — різкий звук, мов батіг, розірвав навколишню тишу й відновив вільне падіння. За мить Євген з силою вдарився об тверду поверхню, здійснивши болісне приземлення. 

Від удару його «різдвяний мішок» тріснув, і він вивалився, немов подарунок, на який вже давно ніхто не сподівався.

Лежачи на боці, поволі підвів голову. Та те, що постало перед його очима, приголомшило: перед ним стояли його батьки — ті самі, що давно покинули цей світ.