Частина 11 «Саскія»

(Десь у минулому…)

Вибух.

Саскію зірвало з місця й швиргнуло в коридор, мов уламок. Бойовий скафандр прийняв удар, але інерція була сильнішою — тіло перекидалося, б’ючись об стіни, стелю, уламки.

— Тривога. Розгерметизація сектора С-7.

— Тривога. Втрата цілісності корпусу.

Другий вибух.

Третій.

Крики екіпажу обірвалися різко — ніби хтось вимкнув звук.

Ще один удар — і настала тиша.

Саскія летіла в невагомості серед уламків корпусу, фрагментів панелей, тіл. Індикатори на візорі миготіли тривожним червоним.

Стан: критичний.

Кисень: 02:14.

Свідомість повернулася несподівано ясно.

Дихати. Знайти повітря. Знайти живих. Перегрупуватися.

Бойовий досвід не зник навіть тепер. Тіло слухалося, але із запізненням. Кожен рух віддавався болем — нога не тримала, голова гуділа.

Вона відштовхнулася від стіни й попливла вперед.

Коридори «Сарасваті» були невпізнаванні.

Там, де раніше було світло, тепер була рвана темрява.

Там, де був метал — вакуум і зламані краї.

Вона перевіряла тіла. Одне за одним.

Порожньо.

Порожньо.

Порожньо.

Навіть аварійні балони — розряджені.

Навіть у мертвих.

Кисень: 00:47.

Шолом запотівав зсередини.

Горло стиснулося. Кожен вдих ставав зусиллям.

Вона зупинилася.

Навколо — лише тиша. Така глибока, що здавалася живою.

Думки сповільнилися. Тіло перестало боротися.

Ось і все, — спокійно подумала вона.

Невагомість підхопила її, і вона попливла, більше не чинячи опору.

І тоді прийшов сигнал.

Слабкий імпульс у руці.

Щось торкнулося рукавиці.

Щось схопило.

Тяга.

Не механічна.

Жива.

Зображення у візорі потьмарилося, розсипалося на шум.

Свідомість провалилася.

***

— …вона була єдиною, хто вижив.

— Природні характеристики її виду зіграли роль. Алсу витриваліші, ніж здається.

— Вона стане у пригоді.

Темрява.

Видіння.

Галактики гасли одна за одною.

Не вибухали — тьмяніли, ніби їх затягував чорний туман.

Він пожирав світло, пам’ять, рух.

І знову тиша.

***

Світло.

Справжнє. М’яке. Тепле.

Саскія розплющила очі й вдихнула — повітря було живим. Вологим. Наповненим запахами зелені й води.

Вона лежала на прозорій платформі. Навколо — світлі стіни, вкриті рослинами. За панорамним вікном струменіли водоспади, текли ріки, шумів ліс.

До неї підійшла дівчина.

Висока. М’язиста. Світловолоса. Молода. У її рухах не було загрози — лише сила й упевненість.

— Ти в безпеці, — сказала вона. — Не рухайся різко.

— Де… я? — голос Саскії був хрипким, але живим.

— Твій корабель потрапив у пояс астероїдів. Його було знищено. Ти — єдина, хто вижив.

Саскія повільно повернула голову.

— Хто ви?

— Ми знайшли тебе дрейфуючою. Наші кораблі були поруч.

Невелика пауза.

— Тебе доправили на планету Денетра.

Саскія завмерла.

— Денетра?..

— Так. — дівчина ледь усміхнулася. — Тебе врятував курсант Іса’ар. Він навідував тебе зовсім недавно.

Саскія заплющила очі.

«Курсант Іса’ар… Гарне ім’я».

***

Десь далеко.

Темна кімната. Ні вікон, ні орієнтирів.

— Зв’язок встановлено.

У повітрі з’явилася голограма. Обличчя приховане тінню.

— Доповідай.

Людина в кімнаті схилила голову.

— Я знайшов це.

— А що Орден?

— Орден — не проблема. Вони не підозрюють наскільки слабкі.

Він підняв очі.

— Але спершу… їх потрібно позбавити очей.

Зв’язок обірвався.

Темрява залишилася.

Кінець першої книги.