Частина 8 «PFZ-515»

У каюті Саскії було тихо.

Світло приглушене, стіни — світлі, рівні, без прикрас. На столі, просто над гладкою металевою поверхнею, мерехтіла голограма. Напівпрозоре зображення капітана Іса’ара. Статичне, офіційне, зняте для архівів Ордену.

Саскія сиділа навпроти й мовчки дивилася.

Вона знала кожну лінію його обличчя. Спокій, у якому не було порожнечі. Холод, у якому жила думка.

Стук у двері пролунав різко.

Саскія здригнулася, різко провела рукою в повітрі — голограма зникла, ніби її ніколи й не було.

— Увійдіть, — сказала вона.

Двері безшумно роз’їхалися. На порозі стояв Ос.

— Старший помічник, — промовив він. — Ми наближаємося до точки виходу. Я вирішив повідомити особисто. Прошу вас зайняти місце на містку.

— Добре, — відповіла Саскія. — Я зараз підійду.

Вона вже збиралася встати, але затрималася на секунду.

— Ос… — вона подивилася на нього. — А капітан уже на містку?

Ос злегка повернув голову. Його погляд на мить потьмарнів — звернення до системи камер.

— Підтверджую. Капітан перебуває на містку.

Пауза.

— Саскія, — продовжив Ос. — Я хотів уточнити.

Вона підняла брову.

— Уточнити що?

— Якщо вам симпатичний капітан, — спокійно сказав він, — і ви відчуваєте до нього почуття, чому ви не повідомите йому про це напряму?

Саскія кліпнула.

— Я не розумію, про що ти, — холодно відповіла вона, збираючись залишити кімнату.

— Про це, — він провів рукою в повітрі, і на столі знову загорілося зображення капітана.

Тиша вдарила сильніше за будь-який звук.

— Краще б тобі стежити за курсом, — різко сказала Саскія і з силою вдарила кулаком по столу, від чого зображення зникло. — А не лізти не у свою справу!

Метал глухо прогнувся.

Вона пройшла повз Оса, зачепивши його плечем, і вийшла, не озираючись.

Ос залишився стояти. Його оптичні сенсори затрималися на столі. Вм’ятина була свіжа. Глибока. Розміром із футбольний м’яч.

— Зафіксовано, — тихо промовив він.

Він розвернувся і залишив каюту.

На містку всі вже були на місцях.

Світло панорамних ілюмінаторів було рівним, холодним. Ос зайняв своє місце останнім.

— Зближення завершено, — промовив він. — Вихід із прослизання через три… два…

Пауза.

— …один.

Простір перед кораблем наче розсунувся.

За ілюмінаторами з’явилася блакитна планета. Жива. Яскрава. Хмарна. «Сарасваті» виходила з режиму плавно, без ривків, ніби обережно наближаючись до чогось крихкого.

— Вихід стабільний, — доповів Ос. — Усі системи в нормі.

Іса’ар стояв, склавши руки за спиною.

— Зближаємося з орбітою, — сказав він. — Усі по місцях.

— Активувати режим маскування.

— Маскування активовано, — підтвердив Ос.

Корабель вийшов на орбіту.

— Статус: не виявлені, — продовжив Ос. — Можемо діяти.

— Випустити «Рій», — скомандував капітан.

— «Рій» активовано.

Ззовні корпусу відкрилося непомітне відділення. З нього хлинув потік мікродронів — десятки тисяч крихітних точок, кожна не більша за насінину. Вони рухалися хаотично, живо, мов зграя комах, і спрямувалися до планети.

— Ласкаво просимо, — сказав Ос. — Планета PFZ-515.

На інтерактивному столі почали спалахувати голографічні вікна.

— Біосфера…

— Атмосферний склад…

— Електромагнітна активність…

— Сигнали зв’язку…

— Творча активність…

— Документація…

— Історія конфліктів…

Вікон ставало дедалі більше. Шари даних накладалися один на одного.

— Чисельність населення…

— Корисні копалини…

— Вода…

— Біоми…

— Озброєння…

— Війни…

— Смертність…

— Дитяча смертність…

— Хвороби…

— Бідність…

— …і значна концентрація ресурсів у невеликої групи населення, — додав Ос.

Іса’ар підійшов ближче до столу. Його обличчя залишалося спокійним, але пальці за спиною стиснулися.

— Забруднення атмосфери…

— Забруднення вод…

— Деградація ґрунтів…

— Знищення біосистем…

Нові дані накочували хвилями.

— Насильство…

— Війни…

— Загибель дітей…

Кулаки капітана стиснулися ще сильніше.

Ос завмер. Його сенсори вловили нові вібрації. Не зовнішні. Ті, що виходили від капітана.

— Аномалія емоційного фону, — мовчки проаналізував Ос.

Він спробував розрядити обстановку.

— Цікаво, — сказав Ос. — Сімдесят відсотків поверхні планети вкриті рідиною, але місцеве населення називає її «Земля».

Іса’ар не відповів.

Його погляд був прикутий до даних про ґрунт. Виснажений. Мертвий.

Саскія стояла поруч. Вона дивилася на вікна, але дедалі частіше — на капітана. Намагалася зрозуміти, що відбувається за його спокоєм.

Ос це помітив. Потім перевів погляд на її руку. Кістка ціла. М’язи в нормі. Слідів ушкоджень немає.

Останній дрон передав дані.

— Уся інформація зібрана, капітане, — доповів Ос.

Тиша.

— Капітане? — повторив він.

Іса’ар важко сперся на стіл. Його погляд завмер на відеозаписі. Війни. Руйнування. Крики.

— Дикарі, — тихо сказав він.

Пауза.

— Ос, — промовив Іса’ар тим самим спокійним, манірним голосом. — Підготуй розрахунок можливого знищення виду… землян.

На містку все завмерло.

Ос відчув внутрішній збій. Мікропомилку. Такий запит не вписувався в допустиму логіку.

— Розрахунок… можливий, — відповів він після паузи. — Але знадобиться додатковий час для уточнення параметрів.

— Вийти на зв’язок з Орденом, — продовжив капітан. — Статус: терміновий, закритий.

— Я буду в себе.

— Про будь-які зміни доповідати.

— «Рій» повернути на корабель.

Іса’ар розвернувся і вийшов.

Тиша стала важкою.

Саскія дивилася на один із записів. На ньому люди обіймалися. Цілувалися. Сміялися.

Вона подивилася на двері, за якими зник капітан.

— Що ж його турбує?.. — прошепотіла вона. — Якби я могла знати, про що він думає…