Частина 6 «Пульс “Сарасваті”»

Сарасваті» долала відстані, які не прийнято вимірювати числами. Усередині корабля текло власне життя — впорядковане, рівне, майже мирне.

Капітан Іса’ар більшу частину часу проводив у каюті. Не ізоляція — концентрація. Так було завжди. Йому не було потрібне постійне перебування на містку, щоб керувати кораблем. Його відсутність відчувалася не як порожнеча, а як тиша, у якій усе працює.

Саскія здійснювала обхід. Відсік за відсіком. Палуба за палубою. Вона знала кожен маршрут, кожен поворот. Цей ритуал заспокоював її — якщо все на своїх місцях, отже шлях обрано правильно.

Ос перебував за штурвальним вузлом. Формально — сидів. По суті — був усюди. Камери, сенсори, розподілені ядра сприйняття давали йому доступ до кожного куточка корабля. Це було необхідно: будь-яка несправність — і він миттєво міг ізолювати ділянку та зберегти цілісність судна.

Саме так він і почув розмову в руховому відсіку.

— …я тобі кажу, дивний він, — сказав один із робітників.

— Холодний, — відгукнувся другий. — Майже не розмовляє.

— Та будь-хто з нас упорався б не гірше. А може, й краще.

У цю мить у відсік різко зайшла Саскія.

— Чому ви стоїте? — її голос був рівний, але гострий.

— Ми… тут… це…

— Я запитала, чому ви не працюєте?

Вони замовкли.

— Ти, — вона вказала на першого, — перевірка стабілізаторів.

— Ти, — на другого, — діагностика силових каналів. Повна.

Вони сіпнулися, готуючись виконувати накази.

— І ще, — додала вона. — До вашого відома.

Щоб стати капітаном корабля класу «Сарасвати», потрібно сто років навчання в академії.

Вона зробила крок ближче.

— Капітан Іса’ар закінчив академію за десять.

Мовчання стало щільним.

— Якщо я ще раз почую, що команда дозволяє собі сумніватися у своєму капітані, — продовжила вона, підвищуючи голос, — я підніму питання про ваше виключення.

З таким бальним протоколом, що максимум, на що ви зможете розраховувати, — прибирання в космопорту.

І це — у кращому разі.

Вона подивилася прямо.

— У гіршому — я розберуся сама. Навіть якщо після цього опинюся на гауптвахті.

Вона говорила голосно. Сердито. Без вагань.

— Працювати.

Робітники опустили очі. Сором був відчутний. Вони поспіхом розійшлися виконувати накази.

Ос не втручався — він фіксував.

Саскія видихнула, розвернулася й вийшла. Злість ще кипіла, але маршрут обходу тривав.

Відчинилися двері на місток. Капітан Іса’ар увійшов без поспіху. Рухи — плавні, точні. Він зайняв капітанське крісло так, ніби завжди був тут.

— Ос, — спокійно промовив він. — Доповідь.

— Усі системи функціонують стабільно, капітан, — відповів Ос. —

Ми проходимо поблизу гравітаційного поля надмасивної чорної діри.

Час до виходу з режиму проскальзування: три години тридцять чотири хвилини.

Іса’ар кивнув. Ні емоцій. Ні коментарів. Він отримав потрібне.

На місток увійшла Саскія.

Побачивши капітана, вона ледь сповільнилася. Майже непомітно. Але Ос зафіксував зміну дихання й мікротремтіння в голосі, коли вона сказала:

— Капітане.

— Старший помічнику, — відповів Іса’ар, не повертаючи голови.

Ос вирішив, що момент слушний.

— Цікавий факт, — почав він. — Чорна діра, повз яку ми пролітаємо, впливає на розподіл часу в сусідніх областях простору. Для зовнішнього спостерігача наш шлях виглядає інакше, ніж для нас.

— Більшість вважає, — спокійно мовив Іса’ар, — що чорні діри лише поглинають.

Насправді вони ще й структурують Всесвіт.

Без них галактики давно б розпалися.

Саскія мимоволі усміхнулася.

Ос зафіксував це миттєво. Усмішка була тиха, тепла, сповнена поваги. І чогось більшого. Сумнівів не залишилося.

— А ось іще один цікавий факт… — продовжив Ос.

І корабель ішов далі.