Частина 4 «Команда “Сарасваті”»

Космічний порт Тинто ніколи не знав тиші.

Світло тут не гасло — воно переливалося. Білі й блакитні потоки спрямовували кораблі, вказували коридори, синхронізували зльоти й посадки. Одні судна відлітали, інші прибували, треті зависали в очікуванні дозволу. Транспортники з вантажами, дослідницькі кораблі, дипломатичні капсули, важкі силуети флотилії Ордену — усе це існувало в одному ритмі.

Хаосу не було.

Порядок забезпечувала система штучного інтелекту, яка також належала Ордену.

Центральна база управління, об’єднана мережею ШІ, аналізувала траєкторії, маси, ризики та допуски. Кожен корабель, пов’язаний з Орденом, підпорядковувався цій системі. На борту кожного такого судна перебував власний гуманізований робот — автономний, але пов’язаний із загальною мережею.

Роботи рухалися портом серед живих істот так само природно, як і люди. Хтось перевозив вантажі, хтось перевіряв системи, хтось просто йшов, несучи інформацію туди, де вона була потрібна.

Біля одного з посадкових секторів стояв темний корабель із символікою флоту Верховного Ордену. Його корпус був світлим, витягнутим, позбавленим надлишкових елементів. Дослідницьке судно далекого класу, розраховане на тривалі маршрути й автономну роботу. Назва була нанесена акуратно, без прикрас.

«Сарасваті».

Біля вантажної рампи корабля стояла жінка — Саскія. Вона була вдягнена не в парадну форму, а в робочу броню помічника капітана.

На грудях — жорсткий броньовий сегмент, світлий, матовий, із тонкими лініями інтерфейсів. Він захищав життєво важливі органи й слугував вузлом керування — до нього стікалися дані навігації, стану корабля та команди.

Пояс був обтяжений модулями: тактичні інтерфейси, інструменти екстреного доступу, аварійні маяки, енергоосередки. Усе перебувало на своїх місцях — не для бою, а для виживання.

У місцях, де тілу був потрібен рух, броня переходила в чорний матеріал. Він виглядав як тканина, але нею не був. Цей шар витримував екстремальні навантаження — навіть вибух поблизу не завдав би носієві серйозної шкоди. Водночас матеріал прилягав настільки щільно, що повторював рельєф тіла, не сковуючи жодного руху.

Її темно-сіре волосся було зібране назад, щоб не заважати роботі.

У зовнішності Саскії не було показної агресії — лише зібраність і внутрішня готовність до будь-якого розвитку подій.

— Ці контейнери — в третій відсік, — говорила вона спокійно. — Перевірте герметизацію. І не забудьте резерв кисню.

Робітники виконували накази без зайвих слів. Вона знала, що робить.

Поруч з’явився робот.

Його корпус був гуманоїдним, але явно штучним: гладкі лінії, світні елементи в ділянці голови й грудей. Його погляд — спокійний, уважний, аналітичний.

— Саскіє, — промовив він. — Хочу зауважити: обсягу припасів достатньо для перельоту туди й назад тричі.

— У нашій справі, Ос, — відповіла вона, навіть не обертаючись, — завжди потрібно мати запас. Ніколи не знаєш, що з тобою станеться.

Невелика пауза.

— Ти отримав координати від капітана?

— Так, — одразу відповів Ос, витягуючи руку, на якій з’явилося зображення голографічної карти Всесвіту. — Маршрут побудовано. Ми прямуємо в куб Ю96. Оптимальну траєкторію розраховано з урахуванням нестабільних потоків, оскільки ми проходитимемо через невелике гравітаційне поле чорної діри.

Саскія кивнула, поглянувши на карту в руці Осса.

— Ходять чутки, — сказала вона після короткої паузи, — про куб І24. Про косможуків. Кажуть, вони захоплюють планети й пожирають усе на них.

— Так. Орден обізнаний із цією проблемою, — відповів він. — З високою ймовірністю буде задіяний Муромор.

Саскія насупилася.

— Муромор, так? Я до кінця не розумію, що це, — зізналася вона. — Загін зачистки? Зброя? Аномалія? Чи… сама Богиня?

— Ніхто не знає, — сказав Ос. — Орден навмисно тримає інформацію про Муромор у найсуворішій таємниці. Відомо лише, що всі, хто бачив його особисто, зникали безвісти.

Він зробив паузу, помітивши напружене обличчя дівчини.

— На щастя, в сучасному мирному всесвіті до Муромору не вдавалися вже багато років. У випадку з косможуками це, ймовірно, буде легке завдання.

У цей момент з’явився капітан. Іса’ар ішов швидко, так що його білий плащ майорів, демонструючи символіку Ордену. Він не зупинявся й не дивився на них.

— Саскіє! Готуйтеся до вильоту, — промовив він на ходу. — Ос, координати отримані?

— Так, капітане, — відповіли вони майже одночасно.

У Саскії голос ледь помітно здригнувся. А її обличчя стало трохи сірішим, ніж зазвичай. Ос це помітив, але промовчав. Його протоколи не рекомендували втручатися в людські переживання. Та й до того ж, настав час зльоту.

По корпусу «Сарасваті» пройшла вібрація. Почався прогрів двигунів. Рампи піднялися. Команда зайняла свої місця, пристібаючись до сидінь спеціальними ременями.

Корабель м’яко відірвався від платформи. Без ривків. Без шуму. Він пройшов крізь світлові коридори порту й вийшов у відкритий космос.

Усередині «Сарасваті» було світло.

Коридори широкі, чисті. Багато людей — інженери, навігатори, дослідники. Робочі відсіки змінювалися житловими. У кожного члена команди була власна каюта для відпочинку. У обслуговчого персоналу — спільні приміщення, схожі на казарми, але зручні й продумані.

«Сарасваті» віддалялася від Тинто, доки не досягла розрахункової дистанції. У цьому місці простір був достатньо стабільним, щоб витримати втручання.

— Стабілізацію корпусу завершено.

— Штучну гравітацію увімкнено.

— Перевірка систем — норма.

— Підготовку системи прослизання розпочато.

Пауза.

— Система готова, — пролунав голос Осса по внутрішніх динаміках, однаково чіткий у кожному відсіку корабля. — Зворотний відлік: три… два… один.

Корабель не рвонув уперед.

Натомість світ довкола нього почав змінюватися.

Простір перед «Сарасваті» ніби втратив глибину. Даль перестала бути далекою. Мільярди світлових років стискалися, складалися, мов тканина, що стягується в одну точку.