Частина 2 «Тінто»

Планета Тінто завжди жила в русі.

Космічний порт ніколи не замовкав: важкі транспортники, дипломатичні судна, дослідницькі кораблі — усе сходилося тут, в одному з вузлових світів Ордену. Над портом височіла будівля Верховної Ради — не храм і не палац, а сувора, функціональна структура, розрахована на століття роботи.

Саме серце Ордену Верховної Ради.

Усередині тривала рутинна робота: аналіз даних, коригування маршрутів, роботи Ордену, врегулювання конфліктів, спостереження за тисячами світів. Верховна зала була лише частиною цієї системи — місцем, де ухвалювалися рішення, наслідки яких відчували цілі цивілізації. Саме звідси Орден підтримував мир у всесвіті.

Автоматичні двері розійшлися, до зали увійшла людина. Він рухався спокійно, без охорони й супроводу. Високий, широкоплечий, з вивіреною, майже військовою поставою. Його рухи були економними — жодного зайвого жесту. Біле волосся, зібране назад, підкреслювало холодні риси обличчя. Вік визначити було неможливо: в його зовнішності не було ні молодості, ні старості — лише досвід.

На ньому був білий щільний одяг і плащ із символікою Ордену. На грудях поблискувала нова броня з емблемою особистої флотилії Ордену Верховної Ради.

Очі Іса’ара були світлими й уважними. Він дивився так, ніби вже знав більше, ніж йому скажуть.

Зала Верховної Ради була просторою й відкритою, але з похмурим освітленням. Перше, що впадало в око, — літаючі крісла. Спеціальна технологія дозволяла їм левітувати на невеликій висоті. Парні троні розташовувалися на різних рівнях, не утворюючи кола — рівності тут не демонстрували. Члени Ради сиділи нерухомо. Високі постаті в мантіях повністю приховували тіла, обличчя були сховані за масками з невеликими прорізами для очей і знаком самого Ордену на чолі. Дехто ледь помітно рухався, інші виглядали повністю статичними.

Коли Іса’ар зупинився в центрі зали, він схилив голову рівно настільки, наскільки дозволяв статут.

— Світла вам і Ордену, — почав Іса’ар із традиційного вітання Ордену, дивлячись рівним поглядом на маски.

— Світла тобі і зорям, — відповіли одразу кілька голосів.

— Рада хотіла мене бачити, — його голос був низьким, спокійним, посиленим не технікою, а самою архітектурою зали.

— Капітане Іса’аре, — промовив один із членів Ради. — Ти прибув за викликом Ордену Верховної Ради для таємного завдання.

Той самий член Ради продовжив:

— У надскупченні Ланікея виявлено планету. Тимчасова назва… PFZ-515.

Сигнали, що надходять від неї, не є природними. Вони структуровані й повторюються. Рівень розвитку джерела невідомий.

Іса’ар мовчав. Його руки були складені за спиною — стара денетріанська звичка, що означала повну увагу й відсутність заперечень.

— Твоє завдання, — голос залишався рівним, — вирушити до цієї системи разом зі своєю командою.

Провести спостереження.

Зібрати дані.

Визначити наявність цивілізації та рівень її розвитку.

Інший член Ради, який до цього мовчав, додав тихим, скрипучим голосом:

— У разі підтвердження розумного життя встановити зв’язок через Осса закритим каналом. Самостійні рішення не допускаються.

— Висадка на планету? — заговорив Іса’ар.

— Лише після погодження, — відповіли йому. — До того — спостереження й аналіз.

Іса’ар підняв погляд на маски Ради. Жоден із них не відводив очей.

— Зроблю все, що в моїх силах, — промовив він повільно й спокійно. Так, як говорили денетріанці, коли вже ухвалили рішення.

Він розвернувся, випрямив руки й попрямував до виходу. Двері зали розійшлися беззвучно, і капітан зник у коридорах будівлі Ордену.

Коли він пішов, один із членів Ради звернувся до іншої постаті, що сиділа вище за решту.

— Старійшино, — промовив він. — Можливо, ви поясните Раді, чому саме його команда була обрана для цього завдання?

Старійшина зняв маску й подивився на нього.

— Тому що Іса’ар уміє бачити не лише дані, — сказав він нарешті. — Тому що він найкращий капітан нашого флоту.

Старійшина витримав паузу, надягнув маску й повернувся до інших членів Ради.

— Але для Ордену це буде цікавий експеримент.  З огляду на його… майстерність.

На цьому обговорення було завершено.