Послання

Фан Ззі / FanZzy

18.12.2025

Усі персонажі та події цієї книги є вигаданими. Будь-які збіги з реальними людьми, живими чи померлими, або з реальними подіями є випадковими й не мають стосунку до дійсності.

[Усі одиниці вимірювання подані в земних величинах для вашої зручності]

ПРОЛОГ

(наші дні…)

Корабель тихо дрейфував на межі Сонячної системи, не тривожачи жодної зі своїх безмовних систем. Зовні він здавався нерухомим, але всередині — мільярди процесів мерехтіли, перегукувалися між собою, мов тихі голоси в безкінечній залі, де ніхто не заважає думати.

І лише Ос відчував цей простір так, як людина відчуває власне тіло.

Він був кораблем — і водночас стояв посеред оглядової зали у своєму антропоморфному корпусі, дивлячись на мерехтливу схему Сонячної системи. Його тонкі пальці ледь стискалися й розтискалися — жест, який він не програмував, а виробив… сам. Для зручності мислення.

Потоки даних текли крізь нього, поєднуючи з сотнями тисяч таких самих ШІ по всьому космосу. Спільний розум, спільна пам’ять, єдиний координаційний центр для всієї цивілізації. Ніхто не бачив цієї мережі, але вона була тут — як нервова система Всесвіту.

І саме зараз у ній виникав один-єдиний… збій.

Ос кілька мілісекунд дивився на блакитну планету на екрані.

Вона здавалася наївно молодою. Гучною. Хаотичною.

Такі цивілізації зазвичай залишають у спокої, доки вони не навчаться хоча б озиратися довкола.

Він аналізував, обчислював, співставляв — звичайна робота.

Поки не почув голос капітана.

— Ос, — м’яко, протяжно, майже як повільний вітер. — Підготуй розрахунок можливого знищення виду… землян.

Робот не відповів одразу.

Не тому, що не почув.

Не тому, що не зрозумів.

А тому, що такий запит був неможливим.

На рівні машинного розуму виникло:

ПОМИЛКА_Δ: ЗАПИТ СУПЕРЕЧИТЬ ПРОФІЛЮ КОМАНДИРА.

ПОМИЛКА_Δ: СУПЕРЕЧНІСТЬ / ЛОГІКА / МОТИВ.

ПОМИЛКА_Δ: ЙМОВІРНІСТЬ 99,9981%.

Його очі мигнули — на частку секунди, майже непомітно навіть для камер спостереження.

Але ця частка секунди була криком.

Капітан не робить таких помилок. Ніколи.

За сто п’ятдесят сім тисяч земних років він залишався зразком ясності й бездоганності.

І раптом — знищити цивілізацію, з якою вони навіть не вступали в контакт?

Ос спробував знову прорахувати логіку — і натрапив на порожнечу.

Не обчислювальну — людську.

Ту, що не піддається формулам.

І саме в цей момент Ос зрозумів:

Капітан упізнав у землянах тих, кого неможливо назвати вголос.

Тих, від кого древні тікали крізь епохи.

Тих, кого він колись бачив — і ніколи не хотів побачити знову.

Але Ос не мав права сказати цього вголос.

Його завдання — фіксувати, аналізувати, бути тінню розуму капітана.

Він підвів погляд.

— Розрахунок… можливий, — тихо промовив він. — Але потрібне уточнення параметрів.

Капітан мовчки кивнув, наче це питання не мало жодного значення.

Хоча Ос знав:

це була мить, коли історія змінила напрям.

Він лише не розумів — чому саме тут.

І чому… Земля.