19

Давненько ми з моїми дівчатами не збиралися разом. То ми з Оксаною були зайняті підготовкою роботи відділу, не могли думати ні про що інше, тоді у Поліни щось відбувалося.

А сьогодні мені зателефонувала Аня і запропонувала влаштувати посиденьки. Як виявилося, вони вже все вирішили, як і місце збору визначили – у мене, тож мене поставили перед фактом, що за годину приїдуть. Я й не пручалася дуже, бо скучила за нашим спілкуванням. Натомість зайнялася приготуванням. Зробила невеличке прибирання, бо за тиждень назбиралося срачів. Заодно й пральну машинку завантажила.

Аж тут і дівчата прийшли. Ми розмістилися у кімнаті та почали ділитися новинами. Аня жалілася на бойфренда, який останнім часом ніби схолов до неї та підозрювала, що у нього з’явилася інша. Ми підтримували подругу як могли, раз у раз спустошуючи келихи. І тільки Поліна лише вдавала, що п’є, та алкоголь у її келиху не зменшувався. Скоро ми з дівчатами помітили це, і Оксана першою поцікавилася:

– Полю, а що це ми сачкуємо?

– Ой, дівчатка, – зітхнула та і розпливлася у щасливій усмішці, попутно заливаючись рум’янцем. – Я ніяк не наважуся вам розповісти. Здається, я вагітна…

Пів року тому ми шумно видавали Поліну заміж, тому зараз це була радісна новина.

– Але чому «здається»? – зачепилася я за дивне мені слово.

– Бо я ще не була у лікаря. Але тести всі, як один, показують дві смужки.

Ми всі втрьох кинулися її вітати й обіймати – ледь не задушили в обіймах! Стискали так, що Поля аж пищала. І всі разом весело сміялися.

Коли все ж відлипли, я поцікавилася:

– А Влад (це її чоловік) що говорить?

– Радіє, звісно ж. Але ми поки що не хочемо нікому говорити, навіть коли у лікаря підтвердиться. Тому й вас прошу тримати язик за зубами, добре?

Ми зі сміхом дали урочисте присягання нерозголошення і знову потяглися за келихами. От тільки тепер у Полінчиному був сік.

А потім пропищала пральна машинка, що сповіщала про закінчення циклу прання. Я вже й забути встигла, що завантажувала її. А ще я дуже добре себе знала: якщо не розвішу білизну просто зараз, то валятися їй у машинці до нових віників. Тому перепросила у подруг і поплелася з оберемком на балкон. Надворі було вже тепло, тому я й не подумала причинити балконні двері, так і залишила їх провітрювати кімнату, в якій від наших посиденьок було аж задушливо.

І треба ж було такому трапитися, що, щойно я стала вивішувати речі, як згори озвався Славко:

– Привіт, Славо! Не заважаю?

Озирнулася назад, зрозуміла, що дівчата почують мою розмову, якщо зараз ще й не вловили першу репліку, але все ж таїтися не стала, адже він якось бачить мою присутність на балконі. Не після вчорашньої відвертої розмови з чоловіком. Я дуже боялася, що він може подумати, що я вирішила дати задню.

– Привіт! Поки що ні, але як з білизною впораюся, мушу йти, бо маю розважати подруг.

– То той дівочий щебет лунає від тебе? – хмикнув чоловік.

– Так, зібралися на посиденьки.

– Подруги – то добре. Дивіться, не напивайтеся там до поросячого вереску.

– Ми такого не робимо! – обурено заперечила я. – Лише для настрою.

– Я радий. Бо не хотів би зустрічатися з п’яничкою, – Слава уже відверто потішався.

А я розпливлася у задоволеній усмішці: він хоче зі мною зустрічатися. Чи він мав на увазі одну зустріч? А й байдуже, основне, що хоче!

– Я теж хочу з тобою побачитися, - запевнила його, вивішуючи останню сорочку. – І зараз би спілкувалася ще, але… – почала виправдовуватися, бо заняття на балконі у мене вже не було, та й подруги у кімнаті підозріло притихли.

– Біжи до дівчат, чекатиму на тебе увечері, – лагідно мовив він.

Я повернулася до кімнати й зустрілася з трьома цікавими поглядами.

– Ну і хто то був? – запитала Аня.

– Ніхто. Просто сусід, – зробила спробу відбрехатися, та мені це не вдалося.

– І що то за такі переговори із сусідом? Хочу побачитися? Чекатиме увечері? – скептично підняла брову Оксана.

А Поліна взагалі буром поперла:

– Ану розповідай, що ти від нас приховуєш!

– Та нічого! Він просто…

Уникнути сповіді мені не дали, тому довелося розповідати все, як є. І як ми з ним познайомилися, і що ще жодного разу не бачилися, і про те, що він поранений військовослужбовець, і про заплановану майбутню прогулянку.

– Стаська закохалася! – підсумувала мої одкровення Аня.

– Та ні! – одразу ж відмахнулася я, хоч в душі розуміла, що зерня істини в її словах все ж було. Ні, про закоханість мова ще не йшла, проте мені дуже подобався мій посланець Всесвіту, хоч я його ще жодного разу й не бачила. Але впевнена, що його зовнішність не зіграє великої ролі у моєму ставленні до нього.

Дівчата мої ще деякий час весело дражнили мене, а я відбивалася, як могла. І тільки потім побачила, що дверей на балкон так і не зачинила, тож Славко теоретично міг почути все, що відбувалося у мене в кімнаті.