8

Аж скрикнула і підскочила від несподіванки:

– Йосип голий! Хіба ж можна так лякати?!

Так, після пригод надворі у мене ще й досі був розгойданий психологічний стан, тому я й не стрималася.

– Вибач, – пролунало згори. – Не думав, що ти злякаєшся.

– Не твоя провина, – відмахнулася я. – Просто сьогодні увечері перелякалася тут одного…

– Кого? – чуйно запитав чоловік.

– Якби ж то я знала! Вештається тут один підозрілий тип. А сьогодні взагалі кинувся на мене. Ледве втекла.

От чого не очікувала, так це сміху, який пролунав згори:

– Так вже й кинувся? Чи у страху очі великі? – потішався наді мною цей негарний чоловік.

– От взагалі не смішно! – гиркнула йому. – Тебе там не було, звідки ти можеш знати, як він себе повів?

– Так, твоя правда, – примирливо відгукнувся він. – Даруй, не хотів насміхатися. Ти, мабуть, дуже перелякалася?

– Авжеж! Хтозна, що у нього на думці?

– Він тобі щось казав?

– Ні, але дивився так, що мороз попід шкірою, – я аж здригнулася, пригадуючи.

– Ти добре його роздивилася?

– Ні, більше силует, бо він ховав обличчя під кепкою та капюшоном. От скажи: навіщо це робити, якщо не бажаєш бути поміченим та упізнаним?

– Можливо у нього на те були якісь інші причини. Звідки ж я знаю?

– Ой, та й ну його! – відмахнулася. – Не хочу про нього говорити! Краще розкажи: ти впорався зі своїми справами?

– Так. А ти, кажеш, виходила надвір? Як твої п’яти?

– Чесно? Навіть забула про них, але начебто не болять. Твої поради виявилися дієвими.

– Побережи їх ще завтра – і, впевнений, у понеділок не матимеш проблем, коли йтимеш на роботу. До речі, у понеділок ти познайомишся з новим керівником?

– Ще ні, генеральний казав, що представить його за тиждень. Певно той має якісь справи. Хоча решта працівників мають вийти на роботу післязавтра. Тому напевно будемо працювати поки без нього, принаймні організую роботу і побіжно ознайомлюся з навичками новеньких.

– Співбесіду проводила не ти?

– Ні, HR компанії, тому й не впевнена, чи ми матимемо компетентних співробітників, чи доведеться їх всьому вчити. Ні, я то не проти, але хоч би здібні трапилися.

– А чим займається ваша компанія і ти в ній?

– Сама компанія спеціалізується на дизайні, я ж особисто 3D-дизайнер, і саме у цьому напрямку й буде працювати новостворений відділ.

Згори почувся сильний кашель, який змусив мене знову висунутися у вікно у надії роздивитися співбесідника. Марно.

– Що в тебе трапилося? Ти що, захворів? – спитала я у пустки.

Славко ще якийсь час відкашлювався, потім перевів дихання і відповів:

– Все гаразд, вибач. Просто похлинувся.

– Рада, що все добре. А ти чим займаєшся? – вирішила перевести тему розмови на нього.

– Поки нічим, – розмито відказав він.

– Фрилансер? – уточнила я.

– Щось на кшталт. Але то не надовго, зараз я розглядаю варіант офіційного працевлаштування.

– У якій сфері?

– IT.

Так, айтівці могли собі дозволити вільне плавання, бо замовлень для їхньої роботи вистачало. Як власне й для 3D-дизайнерів, та тільки мені більше було до душі копирсатися в комп’ютері з уже готовим завданням, аніж шукати для себе замовлення чи пропонувати свої послуги в інтернеті. Тому й трималася нашої компанії, бо загалом умови, які вона пропонувала, були пристойними. Та й заробітна плата була конкурентоспроможною.

Не стала вже допитуватися, чим саме в ІТ займається В’ячеслав, натомість поцікавилася про інше:

– Давно ти живеш у нашому будинку?

– Ні, всього декілька тижнів.

Щось не пригадувала я, щоб хтось виселявся чи заселявся останнім часом до нашого під’їзду. Але квартира могла бути вже готовою, а кілька сумок з речами занести можна й зовсім непомітно.

Як же дізнатися, хто він?

А чи й справді воно мені потрібно? Ну, дізнаюся я. І що? Що від того зміниться? Ми станемо ходити одне до одного в гості? Чи потоваришуємо?

Щось мені підказує, що скоро наше спілкування зведеться нанівець, хоча якщо бути чесною самій з собою, то цей чоловік мене зацікавив, хоч я й не розібралася ще, коли і як це трапилося. Тому, можливо, я б і не заперечувала, якби наше спілкування переросло у щось більше.

А для цього треба хоч щось про нього дізнатися:

– А скільки тобі років?

– Яке це має значення? – форкнули згори.

– Та власне, ніякого. Але мені цікаво. Тобі важко сказати?

Чоловік засміявся:

– Ні, мені не важко, але натомість я б хотів почути твій вік.