3

Думаєте, тепер мій скажений день закінчився?

Ні-і-і, до кінця було ще далеко…

Найперше, я роздивилася у дзеркалі наслідки душу з калюжі: я б теж не повезла таку замазуру! Курточка, скоріше за все, була безнадійно зіпсована, та я оптимістично насипала порошку, додала плямовивідник і запхала її до пральної машини. Сама ж пішла до ванної кімнати у надії відмитися, за звичкою відкрила воду в душовій кабіні, щоб та збігла до прийнятної теплої, сама ж у цей час змила макіяж. А потім не задумуючись, зробила крок усередину. І заверещала від несподіванки та шоку: на мене лилася просто льодяна вода. Що таке?

Вискочила, знову обтікала розкислим брудом, тільки тепер на підлоговий килимок, який теж доведеться прати, і згадувала, що у груповому чаті будинку було попередження, що сьогодні та завтра буде проводитися планова заміна труб водогону, тому гаряча вода буде відсутня до завершення робіт.

А щоб вам добра не було, бісові комунальники! Розмазала бруд рушником і поплелася до кухні ставити найбільшу каструлю на плиту і нагрівати у ній воду. Хай тільки ще й газ вимкнеться! Але ні, на щастя, газ працював, вода поволі нагрівалася, а я знічев’я роззирнулася по кухні й зупинила погляд на скляних дверцятах мінібару. Там стояла пляшка дорогого віскі, яке я планувала випити з подружками, відзначаючи свою нову посаду. Зараз воно було більш ніж доречним, аби залити горе!

Витягла, відкоркувала і сьорбнула просто з горла пляшки. Янтарна рідина обпекла мої нутрощі, здавалося, аж до самих роздертих п’ят, та я тільки радо гикнула і зробила ще один ковток.

Продовжила спорожняти пляшку я вже після того, як прийняла імпровізований душ, поливаючи себе ківшиком водою з каструлі. Ну хоч вимилася! За цей час куртка випралася, тож я, обійнявшись з пляшкою, потягла її на балкон. Та там і зависла, залізши до улюбленого крісла-кокона. Сьорбала віскі, занюхувала рукавом…

Холодно мені не було, хоч віконні стулки були прочинені, і звідти заходило прохолодне весняне повітря. Чи то виною тому теплий халат, у який я була закутана з головою, чи то якісне віскі, яке булькало у мене в шлунку.

І несподівано закінчилося…

Я ще недовірливо піднесла пусту пляшку до рота, зловила останню крапельку на язик, розмазала її по роту в надії отримати більше, ще потримала пляшку перевернутою, але вона так і залишилася пустою. А мені було мало!

Знову все проти мене. Здавалося, сьогодні сам Всесвіт налаштувався зробити мені якнайболючіше, вибити ґрунт з-під ніг!

Була б твереза, мабуть, тільки б вилаялася під носа, а так скочила до відкритого вікна і закричала у весь голос:

– Всесвіте! За що-о?!!!!

Тягнула, поки у легенях не закінчилося повітря, а горло не почало хрипіти. І раптом почула над головою:

– Не треба так волати. Всесвіт і так тебе почує.

Сказано було тихим приємним чоловічим голосом. Я аж повітрям подавилася, коли почула це.

– Це ти мені? – запитала в нікуди.

– А тут ще хтось репетує? – скептично поцікавилися згори.

Я цікаво висунулася якомога далі з вікна – як не впала, бувши п’яною, тільки дивом дивуюся, – та, звісно ж, нікого не побачила.

– А ти хто? – тупо запитала у незнайомця.

– Мабуть, його посланець, - хмикнули у відповідь.

– Чий? – чим далі, тим більше тупила я.

– Та Всесвіту ж. Чи до кого ти там зверталася?

– Ага… - дивовижна у своїй змістовності відповідь!

– То що там у тебе трапилося?

– А тобі яке до того діло?

– Ну ти ж хотіла отримати відповідь. То розповідай.

Я точно була п’яна, як чіп, бо й справді почала розповідати незнайомцю про всі ті негаразди, які відбулися зі мною протягом довгого дня, пригадала всі деталі, докладно розповіла про кожну пригоду, плутаючи їх у часі, бо завершила вишенькою на торті: призначенням нового керівника, яке остаточно вибило мене з колії.

– Ще й воду гарячу, як на зло, вимкнули, – додала я наостанок.

Згори почувся смішок:

– То тебе що дужче бентежить: відсутність води чи начальник-козел!

– Та він не козел, – чомусь було важливо зауважити. – Мабуть.

– Але?...

– Але він займе моє місце. Моє, розумієш? І хай би хоч теж працював у компанії. Але ж ні! Просто якийсь військовослужбовець, що прийшов з вулиці!

– Щось маєш проти військовослужбовців? – у голосі мого візаві почулася напруга.

– Та нічого я проти них не маю! – обурилася я. – І вдячна їм за захист! Але я ішачила, мов коняка, заради того, щоб отримати цю посаду, а тепер маю бігати у нього на побігеньках!

– То не бігай.

– Мене призначили його асистенткою!

– Співчуваю, – зовсім не співчутливим тоном відповів голос. Але ж і приємним він був, бархатистий, насичений, густий – слухала б і слухала…

– Насміхаєшся, скоріше! – ображено буркнула.