Розділ 56. Повернення на Землю

Команда «Бюро довершення» повернулася на Землю після подорожі у світи, де навіть чужі цивілізації боролися зі своїми тінями. Проте тут, удома, виклики виявилися ще гострішими. Земля зустріла їх гуркотом гармат, сиренами повітряних тривог і важким подихом війни.

Україна палала на сході та півдні, тисячі людей втрачали дім, а ворог, здавалося, завжди був на крок попереду. Не лише на полі бою, а й в інформаційній війні: атаки на свідомість, зневіра, підрив довіри до держави.

Прокл довго стояв на колінах у нічній тиші штабу. Його молитви були важкі, як каміння. Він питав Бога:

— Чому, Господи? Чому ворог знає наші кроки наперед? Чому його плани просуваються так впевнено, ніби хтось веде його за руку?

Відповідь прийшла не голосом, а відчуттям. Наче сама дійсність заговорила:

— Мої відповіді — не словами, а справами. Я показую шлях. І шлях цей веде до очищення України від бруду. Корінь зла тут — зрада.

Прокл здригнувся. Його ангельське відчуття загострилося, серце стиснулося від тривоги.

— Господи, де ж ця зрада?

І тоді прозріння розкривалося перед ним, мов тінь у світлі. Він побачив обличчя людини, що стояла поруч із самим президентом. Людина, яку знали як мудрого радника, спокійного і далекоглядного, якого слухали і до якого прислухалися.

Микола Петрович Нетопир.

Ім’я прозвучало в думці Прокла, немов удар грому. Він ледве вірив цьому видінню.

— Ні, — прошепотів він. — Це неможливо. Він… він завжди був поруч. Він не раз відвертав небезпеки, рятував ситуації. Навіть я, ангел, не міг подумати на нього!

Та Бог показував не ілюзії. Нетопир був подвійним агентом, що десятиліттями служив ворогу. Він не діяв грубо, не зривав планів у лоб, а майстерно коригував рішення, змінював пріоритети, нашіптував потрібні поради президентові. І через це ворог завжди знав, де і коли вдарити.

Прокл піднявся на ноги. Його погляд був твердим.

— Бюро довершення, — промовив він. — У нас є нове завдання. Найскладніше з усіх. Ми маємо викрити того, хто ховається у самісінькому серці влади.

Команда зібралася навколо нього. Назар відчував серцями людей, ловив найменші відхилення в намірах. Андрій готував інформаційний аналіз, щоб простежити зв’язки Нетопира. Лідія та Анріан погодилися стати тінями, стежити, збирати свідчення серед найближчого оточення президента. Ілля та Олег почали налаштовувати кіберзахист, щоб виявити, куди йдуть витоки даних.

— Це небезпечніше, ніж відкрита битва, — сказав Назар. — Ми маємо справу з тим, хто маскується краще, ніж будь-який ворог на полі бою.

— І тим більше він має бути викритий, — відповів Прокл. — Бо зрада зсередини страшніша, ніж тисячі гармат зовні.

Вночі Прокл знову молився. Він просив не сили, а ясності. І в тиші почув у серці:

— Не бійся. Твоє завдання — вивести зло на світло. Я сам покажу його справи.

Наступні дні були схожі на гру з невидимим ворогом. Нетопир поводився бездоганно. На засіданнях він пропонував зважені рішення, часто навіть рятував країну від помилок. Але у «Бюро довершення» була перевага — Божа рука.

Андрій виявив, що певні документи потрапляли у відкриті канали задовго до офіційного розгляду. Ілля простежив дивні цифрові тунелі у мережах президентської адміністрації. Назар відчував у Нетопирі холодну байдужість там, де всі інші горіли болем за країну. Лідія й Анріан підслухали кілька його нічних розмов із «невідомими контактами», де звучали натяки на злив секретної інформації.

Пазл складався. Але потрібен був доказ, який не спростує ніхто.

Прокл знав: як тільки вони наблизяться занадто близько, диявол постарається знищити їх. Тому кожен крок «Бюро довершення» був обережним, але рішучим.

Одного вечора, коли Нетопир залишив кабінет президента, команда діяла. Олег заблокував цифрові канали, щоб зафіксувати вихід даних у реальному часі. Лідія відслідковувала його рухи. Назар напружено вдивлявся в його серце, відчуваючи спалахи тривоги і холодної хитрості.

І ось сталося — момент істини. Нетопир відкрив зашифрований канал, передаючи ворогові стратегічну інформацію. Документи, які ще не були навіть підписані президентом.

Все було зафіксовано.

— Маємо його, — тихо промовив Прокл. — Але тепер починається найважче. Бо диявол не відпускає своїх просто так, вони перед цим повинні зробити дуже багато зла.

Команда знала: попереду — боротьба не тільки з одним зрадником, а й з усією системою, яка дозволила йому сидіти біля самого серця держави. Це була війна не лише проти ворога зовні, а й проти темряви всередині.

Прокл глянув на своїх людей:

— Господь сказав мені, що відповіді будуть справами. І ми зробимо ці справи. Ми очистимо країну від бруду. Починаючи з цього зрадника.

Їхні серця палали. Війна тривала, ворог наступав, але «Бюро довершення» було готове кинути виклик навіть темряві у вищих кабінетах. Щоб ворог не наступав і наші воїни не гинули.