Після тривалого дня, сповненого аналізів, планів і молитов, Прокл залишився сам у кімнаті спостереження. Перед ним сяяли голографічні карти міста, а в небі над ним поволі займалася ніч. Та раптом світ навколо почав змінюватися. Лінії карт перетворилися на зоряні траєкторії, а сам він відчув, ніби його свідомість виходить за межі Землі.
Це не був сон. Це був поклик.
Бог відкривав перед ним новий обрій — планету, яка жила далеко за межами нашої зоряної системи, там, де навіть проміння сонця не мало сили сягнути. Її назва лунала в серці Прокла чітко і велично: «Орієнтира». Він перенісся туди не фізично, тобто він був і тут і там відразу, як електрон на квантовому рівні і він це відчував
— Господи, — прошепотів він, — що Ти хочеш показати мені?
Голос не був голосом, радше глибинним відчуттям. «Подивися, Прокле. Там живуть ті, кого Я створив як відображення вас. Ви — люди, вони — одинаки. Ви помиляєтеся, щоб вчитися. Вони використали і використовтвають ваші помилки, щоб уникнути їх. Але без власного досвіду і віри істинне добро стає хитким». Це роздуми Самого Господа, які Прокл почув, бо на те була воля Божа.
Перед очима Прокла розкривалася планета. Її міста сяяли гармонійними формами, повітря було чисте, води — прозорі, одинаки жили в достатку. Вони звикли вважати своє життя ідеальним, бо кожну земну трагедію вивчили й одразу відкинули ще на початку свого розвитку. Кожне зло, яке відбулося на землі вони знали і тому минали, щоб воно не сталось на Орієнтирі. Тільки побили вони це автоматично і не свідомо, як неначе почухати потилицю коли вона зачухалась.
Та серед цієї досконалості стояв один, кого Бог назвав Проклу по імені — Орент.
Орент мав усе: добробут, повагу, сім’ю. Його дружина, Визнана, була символом мудрості, його син Проминув і дочка Натомість виростали в умовах, де кожна потреба задовольнялася від народження. Але в його очах Прокл побачив неспокій.
Бо диявол і тут знаходив свій шлях, дестабілізувати навіть саме те, що є найстабільніше. Бо це і є його праця, його майстерність в цьому. Тому, що у Бога не було і немає нічого випадкового. Все має своє призначення і виконує свою працю.
---
Прокл скликав «Бюро довершення».
— Ми отримали від Бога нову місію, — сказав він, коли зібралися Назар, Лідія, Анріан, Ілля, Олег та Андрій. — Бог відкрив нам інший світ — Орієнтиру. Там мешкають одинаки, вони використали і використовують наші помилки, щоб жити без страждань. Але диявол проник і туди. Їхня проблема — у відсутності практичного досвіду. Вони не знають справжнього болю і тому не розуміють глибини віри. Їм здається, що вони перемогли зло, але насправді вони лише відсунули його.
— Тобто, — озвався Назар, — у них немає справжнього знання добра і зла? Як у нас ще від Адама і Єви.
— Так, — кивнув Прокл. — Вони мають форму, але не суть. І тепер диявол використовує це. Він підштовхує Орента до сумнівів, до пошуку недоліків у ідеальному житті.
— Як ми можемо допомогти? — запитала Лідія.
— Ми повинні показати їм істину, — відповів Прокл. — Істина полягає в тому, що добро не існує без боротьби, а віра — без довіри до Бога навіть у темряві. Тому це і є справжня Віра, яка здобувається через страждання, випробування, навчання, загартування, навіть переправлення, щоб відділити домішки і отримати чисте золото.
---
Команда, підкоряючись Божій волі, опинилася у новому світі. Переносились туди не фізично а квантово, як електрон, який тут і там відразу. Бог дав їм таку можливість, щоб вони, де можна допомогли одинакам, а дечого в них і навчилися. Вулиці Орієнтири були дивовижні — м’яке сяйво дерев, кристалічні будівлі, гармонія звуків і форм. Все виглядало так, ніби зло ніколи сюди не проникало. Але Назар відчув в повітрі тінь: потік енергії, що нагадував йому про людські сумніви й гординю
Вони зустріли Орента. Він привітав їх гостинно, бо Бог його вже сповістив в його свідомості про візит не фізичний а меннтальний. Він був дуже радий,, але в його словах відчувалася тривога.
— Ви з іншої планети, — сказав він. — І, можливо, ви зрозумієте мене. Бо серед цього ідеального життя я відчуваю порожнечу. Ми ніколи не знали війни чи голоду, але я бачу, як мої діти ростуть без справжньої віри. Вони знають лише результат, а не шлях. Вони не відчули власної боротьби. І в мені самому зароджується невдоволення, наче щось у нашому світі не так.
Прокл відповів спокійно:
— Бо диявол знайшов шлях до твоєї свідомості. Він нашіптує, що досконале життя без випробувань — це пастка. І якщо не пізнати добро і зло через власний досвід, віра стає поверхневою.
Визнана, дружина Орента, приєдналася до розмови:
— Але як можна допустити страждання, якщо ми навчилися їх уникати? Невже Бог хоче, щоб ми відчували біль?
— Бог не хоче зла, — промовив Назар. — Але без свободи вибору немає любові. А без зустрічі зі злом немає сили тримати добро і взагалі розуміти, що це добро. Так нашіптує вам диявол, але це брехня і підтасовка фактів. Тому що Господь завжди прав і якщо Він створив вас, це не випадковість а закономірність. У вас повинна бути Віра в Святість Господа, тому що Він завжди прав, бо перед Ним і до Нього порожнеча.
Андрій увімкнув свої прилади, показуючи аналіз енергетичних потоків планети. Візуальна карта виявила темні плями — місця, де зароджувалися розбрат і сумнів.
— Ось, — пояснив він, — диявол діє непомітно. Він сіє відчуття несправедливості навіть там, де немає причин. Це небезпечно, бо невдоволення в ідеальному світі може стати руйнівнішим, ніж у світі недосконалому.
— Ми повинні навчити їх, — підсумував Прокл, — що істина не у відсутності проблем, а у вірі, яка долає їх. Тим більше, що за вас їх долають люди. Тому єденаки повинні вірити в першу чергу Богу, а тоді вже в те що все буде гаразд.
---
Того вечора вони всі разом зібрали громаду одинаків на великій площі. Прокл говорив не як наставник, а як свідок:
— Ми, люди Землі, пройшли крізь страждання. Ми падали і вставали, ми помилялися і виправлялися. І тільки так ми пізнали, що добро сильніше від зла. Ви ж живете у світі, де ваші помилки були виправлені ще до того, як ви їх зробили. Це великий дар, але й небезпека. Бо якщо нема Віри то все перетворюється в абсурд. Але треба розуміти, що це праця диявола, який є майстром ілюзії.