Розділ 50. Викриття мережі

Ранок розгортався тривожною тишею. Місто прокидалося, але в повітрі висів неспокій, що його не могли розвіяти навіть перші сонячні промені. У штабі «Бюро довершення» кожен відчував: настав момент, коли правда мусить вийти на світло.

Назар сидів за великим столом, перед ним — десятки папок, фотографій, флешок. Його очі горіли. Він розгорнув останній документ і, вдаривши кулаком по столу, промовив:

— Тепер усе ясно. Це не просто випадкові махінації. Ми маємо справу з цілою системою. І її голова — суддя Олександр Миколайович.

У кімнаті запала тиша. Лідія схилила голову, немов молилася. Сава стиснув кулаки, відчуваючи, що це не просто завдання — це їхня спільна доля. Андріан глянув на Назара важким, але гордим поглядом:

— Ти викрив те, що ховали під товстими шарами брехні. Це не просто бізнес на війні. Це злочин проти народу.

Прокл кивнув:

— Саме тому вони так люто хотіли знищити тебе, Назаре. Бо ти зачепив їхню основу.

Злочинна мережа

Зібрані матеріали вражали навіть бувалих офіцерів СБУ. Металеві каски замість карбонових, що розколювалися від першого удару. Бронежилети, нашпиговані дешевим пластиком, які не тримали кулі. Замість справжніх «Петріотів» і танків — макети, виставлені для телевізійних картинок. На фронті ж солдати копали траншеї голими руками, тоді як мільйони йшли у кишені Олександра Миколайовича та його спільників.

— Вони будували не оборону, а кладовище, — тихо сказав Сава. — Наших хлопців, наших людей.

Президент, який особисто прибув до штабу, вислухав усе в тиші. Його обличчя залишалося кам’яним, але в очах блищала лють:

— Це не просто корупція. Це зрада. Я даю вам карт-бланш. СБУ, армія, розвідка — усе під вашим координаційним центром. Ми беремо цю мережу сьогодні.

Початок операції

«Бюро довершення» разом із вірними офіцерами почали діяти. Одночасно відбувалися обшуки, арешти, блокувалися рахунки. На екранах моніторів одна за одною спалахували відмітки: «Затримано», «Вилучено», «Арештовано».

Але ворог не збирався здаватися. Величезні гроші й зв’язки дозволяли їм мати власні загони охоронців, найманців і навіть політиків, готових прикривати їхні спини.

Другий замах

Назар відчував, що спокою не буде. Коли він вийшов із будівлі суду, де вже відбувалася слідча дія, вулиця здригнулася від вибуху. Палаюче авто перекинулося через дорогу, відрізаючи йому шлях. З-за рогу вискочили троє озброєних людей у масках.

— Віддай документи!, препини нас чіпати — заревів один. Бо тобі кінець!

Та в ту ж мить Сава кинувся вперед, збиваючи нападника з ніг. Лідія підняла руки — і двоє інших раптом розгубилися, немов їм у серце врізався страх. Андріан одним ударом вибив зброю з рук, а Назар, спокійний і зосереджений, дивився прямо в очі ватажкові.

Той на мить зупинився — і цього вистачило, щоб військові спецпризначенці, надіслані президентом, скрутили всіх трьох.

— Це лише початок, — прошепотів один із затриманих. — Ви не знаєте, наскільки він сильний… наш Миколайович.

Відкрите протистояння

Увечері відбувся головний удар. «Бюро довершення» разом із підрозділами армії взяло штурмом один із найбільших складів. Усередині — сотні ящиків, де замість зброї лежали… цеглини. У той час, коли фронт кричав про нестачу, тут стояли гори порожнечі.

Раптом почалася стрілянина. Найманці судді відкрили вогонь. Прокл і Назар увійшли в бій, ведучи за собою людей. Вони діяли як полководці й воїни водночас, хоча ніхто не підозрював, що їхня справжня сила — ангельська.

Сава, захищаючи Лідію, отримав поранення в плече, але не зупинився. Андріан прикривав відхід поранених солдатів. Кожен працював на межі, і в цю мить їхня єдність світилася яскравіше, ніж кулі в темряві.

— Ми не відступимо! — гримнув Прокл. — Бо тут вирішується доля країни!

Арешт судді

Наступного ранку вся країна прокинулася від новини: суддю Олександра Миколайовича затримано. Президент особисто оголосив у зверненні:

— Це була наймасштабніша злочинна мережа, що паразитувала на війні. Ті, хто наживався на крові, відповідатимуть за законом.

Кадри показували, як продажного служителя закону ведуть у кайданках. Його обличчя, ще вчора самовпевнене, тепер було перекошене від злості. Він лише кричав:

— Ви думаєте, перемогли?! Ви ще не знаєте, хто стоїть за мною!

Після бою

У штабі «Бюро довершення» панувала втомлена тиша. Кожен відчував, що перемога ще не остаточна, але важливий рубіж пройдено.

Президент потис руку Проклу:

— Ви довели, що країна має силу, якої боялися вороги. І я пишаюся, що ми стали союзниками.

Назар стояв трохи осторонь. Його погляд був твердим. Він знав: його життя й далі буде під ударом, бо зачеплена темрява не здасться. Але тепер у нього була віра — не лише в себе, а в команду, яка стала братством.

— Ми тільки починаємо, — тихо сказав він до Прокла.

А Прокл, глянувши на нього, відповів:

— І ми підемо до кінця. Бо за нами — правда і Бог.