Розділ 49. Перша відкрита сутичка

Місто готувалося до нового дня, але для Прокла й його команди ранок почався не зі світла, а з темних звісток. З’ясувалося, що ворог, як і передбачав суддя, вирішив ударити по самому серцю — Назару, правій руці Прокла.

Служба безпеки передала тривожну інформацію: готувався замах. У звичайних обставинах це виглядало б як рядова робота спецслужб, але тепер усе мало інший масштаб.

Президент особисто зателефонував Проклу. Його голос був напружений, але щирий:

— Я знаю, що ви робите. Не питайте, звідки — але я бачу результати. Ви працюєте там, де державні структури ще буксують. Тому зараз я вам довіряю. Назара ми повинні зберегти. Це не тільки ваш замісник — це символ нового шляху. Я дам вам людей зі СБУ, кілька груп військових і розвідників. Вони різні, серед них є й ті, кому не до кінця можна довіряти. Але ви — ваші фахівці — зможете відчути, хто з них щирий. Я на вас покладаюся.

Так було вперше: влада не тиснула, не наказувала, а співпрацювала. Прокл відчув у серці повагу до президента, хоч і розумів: політика завжди небезпечна гра і тому президент не має змоги бути до кінця щирим.

У штабі «Бюро довершення» запанувала тривожна тиша. Прокл і його замісник Назар, двоє ангелів, про що ніхто навіть гадки не мав, крім тих хто належав до їхнього кола, тепер відкрито очолювали роботу, хоча для більшості їхня справжня сутність залишалася таємницею. Вони лише кивали Проклу — й цього було досить, аби він знав: усередині команди не сховається жодна зрада.

Перший спільний брифінг був напруженим. Чесні офіцери СБУ трималися поруч, уважно слухаючи, але в їхніх рядах були й ті, хто кидав крадькома погляди, повні заздрості чи недовіри. ВСУшники, що прийшли на підкріплення, виглядали втомленими, проте готовими діяти. А розвідка мовчала — звикла говорити тільки справами.

— Ворог готує замах на Назара, — сказав Прокл, і в його голосі прозвучала сила, від якої здригнулися навіть ті, хто ще не усвідомлював, хто він є. — Ми не дозволимо цьому статися. Але ви маєте знати: серед вас є ті, хто вже продав себе. Ми бачимо це. Ми викриємо їх у потрібний момент.

Ніхто не наважився заперечити. Атмосфера стала гострою, наче натягнута струна.

Того вечора Назар виїхав у місто, наче нічого не сталося. Операція прикриття розпочалася. Автівки СБУ, підрозділи військових і навіть цивільні агенти розвідки розсіялися навколо. Але ворог діяв хитріше, ніж очікували: одночасно було підготовлено кілька атак — снайперська позиція, закладена вибухівка, навіть група нападників у цивільному.

І саме тут уперше команда діяла як одне ціле. Андріан і Лідія тримали духовний щит, немов відчували кожен рух зла. Назар підняв руку — і двоє переодягнених агентів, що мали вистрілити, відразу впали на землю, наче їх зв’язали невидимі кайдани. Прокл глянув на чорний позашляховик, що рухався до Назара, і машина несподівано заглухла, наче двигун сам зупинився.

Але інші вороги вже входили в дію. Вибухівка, закладена під мостом, мала спрацювати саме тоді, коли авто Назара проїжджало б поруч. Чесні сапери з ВСУ встигли вирізати дроти в останню секунду, ризикуючи життям. У той же час один зі співробітників СБУ, той самий, що на брифінгу уникав прямих поглядів, раптом вихопив зброю й націлився у спину Назару.

— Зрадник! — гримнув Прокл, і слова його стали громом.

Постріл пролунав, але куля зупинилась у повітрі й розсипалася на пил. Справжні служителі закону схопили зрадника й повалили на землю.

Сутичка вирувала ще кілька хвилин — місто ніби завмерло, спостерігаючи за битвою світла й темряви, що тепер відбувалася не в тіні, а на очах у сотень людей.

Коли все скінчилося, Назар стояв неушкоджений. Його очі світилися не страхом, а рішучістю. Він відчув, що це був його хрест — і він витримав.

Прокл підійшов до нього, поклав руку на плече:

— Тепер вони знають, що ми не лише обороняємося. Ми готові відповідати.

Ангели обмінялися поглядами. Вони знали: це була лише перша відкрита сутичка. Попереду чекала війна, де не всі виживуть.

Та головне залишалося попереду. Бо з глибин темряви вже піднімалася сила, що перевершувала всіх дрібних суддів і продажних чиновників. Справжній ворог тільки готувався вийти на арену.

І Прокл відчував — наступний розділ стане вирішальним кроком до зустрічі з ним.