Розділ 46. Опреділення бюро

Те, що команда зібралася дуже давно, але опреділилась, як бюро тільки зараз, саме тепер, виглядало не випадковістю, а обітницею небес. Прокл відчував це кожною частинкою своєї духовної сутності. Він бачив перед собою тих, кого Бог Сам визначив для «бюро довершення» — тих, хто мав виконати невидиму, але важливу роботу на землі.

Назар стояв осторонь, величний і водночас стриманий. Його минуле залишало на ньому тінь: колись він ослухався Бога і за це був ув’язнений в аду. Та коли Христос переміг смерть і зійшов у темряву, він розірвав кайдани і вивів Назара на світло. Цей ангел знав, що таке падіння й відкуплення, а тому його очі світилися особливою глибиною. Він мовчав, але його присутність надавала команді ваги, яку важко було описати словами.

Поряд з ним стояли Анріан і Лідія і Сава — напівангели, діти ангелів і людських жінок стародавні іспаліни. В їхніх обличчях було щось людське і водночас небесне: м’яка теплота змішувалася з відблиском невидимого вогню. Їхнє минуле було ще заплутанішим: вони пізнали глибини страждання і відчуження, але тепер стояли поруч із Проклом, обрані для відновлення правди й справедливості, тому що покаялись і Господь їх звільнив і вони отримали завдання.

Олег, колишній хакер, дивився на них з легким недовір’ям. Він був людиною з темного світу технологій, де гроші і зрада йшли поруч, але мав один принцип — «ніколи не продавати своїх». У цьому й була його сила. Він знав, що вірність — річ рідкісна, і саме ця риса зробила його придатним для великої справи. Для нього поки що все виглядало, як просто дивний проєкт: команда, яка діє таємно, але робить добро. Він не знав, що поряд із ним стоять ангели, і не повинен був цього знати.

Андрій, навпаки, був тишею й спокоєм серед бурі. Його унікальний дар пам’ятати все до найдрібніших деталей, поєднаний із майстерним володінням комп’ютерами, робив його мозком команди. Він не любив конфліктів, але коли треба було діяти точно й швидко, він не мав собі рівних. У його пам’яті залишалася кожна цифра, кожне слово, кожна схема, які могли колись стати у пригоді.

Ілля — майстер спорту з боксу, сильний тілом і духом, але найцінніше в ньому було не це. Він мав чистоту серця й мудрість, рідкісну навіть серед праведників. Його удари могли звалити будь-кого, та він завжди шукав спосіб уникнути насильства, якщо тільки це було можливо. У команді він став захисником, щитом, що стояв між слабким і загрозою.

Прокл поглянув на всіх і заговорив. Його голос не лунав гучно, але в ньому була та сила, яка робить слова непорушними.

— Ви — не випадкові люди, — промовив він. — Вас зібрав не я, а Господь. З цього дня ми стаємо однією командою. Наше ім’я — «бюро довершення». Ми покликані довершувати те, що Бог хоче бачити завершеним на землі: визволяти пригноблених, викривати неправду, карати винних і підтримувати тих, хто ще має шанс піднятися. Це є наша головна мета і да допоже нам Господь. Ще хочу сповістити вам таємну інформацію, що наше бюро має праме підпорядкування президенту. Тому всі силові структури країни в нашому розпорядженні, якщо це буде потрібно.

Назар злегка нахилив голову, немов приймаючи наказ. Анріан і Лідія і Сава обмінялися коротким поглядом — їхні серця билися швидше, бо вони відчували вагу моменту. А от Олег, Андрій та Ілля сприйняли все простіше: вони бачили перед собою мету й завдання, але не усвідомлювали всієї небесної глибини, що стояла за цим. Вони люди і гадки не мали, що вони співпрацюють з ангелами ким були Прокл і Назар; напівангелами, якими були Андріан, Лідія і Сава. Та і вони в ніякому випадку і не повинні були це знати.

Прокл продовжив:

— Ваші дари різні, але саме в цьому наша сила. Назаре — твоя відвага й досвід падіння і розкаяння потрібні нам, щоб не допустити чужих помилок. Анріане і Лідіє і Сава — ваше могутнє походження зробить вас мостом між двома світами: могутністю і слабкістю. Олеже — твоя вірність і вміння проникати у приховані мережі зламають тенета обману. Андрію — твоя пам'ять і аналітичний розум триматимуть нас у порядку. Ілле — ти станеш тим, хто не дасть ворогу зламати наші серця. А я… я лише довершувач, посланий від Бога, я так вважаю і маю надію на це, щоб вести нас шляхом, яким іде світло.

Настала тиша. У ній кожен відчув: зараз відбулося щось більше, ніж проста угода чи домовленість. Це було опреділення — та мить, коли долі переплітаються в єдиний візерунок.

Олег перший порушив мовчанку:

— Ну, гаразд. Бюро так бюро. Тільки я попереджаю: якщо хтось із вас здасть своїх — я цього не прощу.

Його слова прозвучали грубо, але в них відчувалася щирість. Назар тільки посміхнувся куточком вуст — він знав, що цей чоловік ще не розуміє, з ким має справу, але серце його правильне.

— Ніхто нікого не здасть, — спокійно відповів Ілля. — Бо інакше ми втратимо те, заради чого стоїмо разом.

Андрій лишився мовчазним, але вже в голові складав плани, як зібрати базу даних для першої місії. Лідія поклала руку на плече Прокла, і її очі спалахнули м’яким сяйвом — знаком згоди. Анріан, міцно стиснувши кулаки, підняв їх догори: він відчував у собі силу для нових битв.

Прокл подивився на них востаннє того вечора й відчув, як на плечі опускається невидима рука. Бог підтвердив: «Це твоє бюро. Веди їх».

Так народилося «бюро довершення» — команда, яка мала змінювати світ не гучними словами, а справами, що залишають слід у вічності.