Розділ 45. Перша велика місія

Ніч розкрилася над містом глибоким оксамитом, сповненим тіней. Саме цієї ночі Прокл зібрав своїх союзників у скромній, але надійній залі, де пахло свіжим деревом і ладаном. Їх було небагато — лише ті, кому Господь дозволив діяти у плоті, прийнявши людські імена й долі. Вони сиділи мовчки, немов відчуваючи, що перше справжнє випробування вже чекає за порогом.

— Сьогодні ми виходимо разом, — промовив Прокл, його голос був твердим, але в ньому відчувалася тінь турботи. — Нас не зламають ні мечем, ні брехнею, якщо ми будемо єдині. Але знайте: ворог ударить у найслабше місце. Не у плоть, а в серце.

Слова його зависли в тиші, як попередження.

Спокуса Назара

Назар завжди вирізнявся силою і вірністю. Але саме його вибрали вороги для тонкої гри.

Вечір, коли він ішов вузькою вулицею, перетнувся з появою жінки, яка здавалася втіленням чистоти та чарівності. Вона говорила щиро, її очі світилися теплом, а усмішка розбивала будь-які сумніви. Вона назвала своє ім’я — Лія, і сказала, що випадково зустріла його. Але жодних випадковостей не було.

Декілька днів поспіль вона з’являлася знову й знову: приносила хліб, слухала його слова, сміялася й дивилася так, що Назар відчував, як у його серці зароджується небезпечний вогонь. Його руки тремтіли, коли він бачив її, а розум шепотів: «Вона — від Бога». Та десь глибоко він відчував інше: тінь, що стояла за її плечима.

І коли нарешті вона запросила його в дім, розкішно прибраний і повний ароматів, Назар зупинився на порозі. Його серце билося, як у бійця перед останнім боєм. І саме тоді він почув у собі голос Прокла: «Пам’ятай, любов, яка не від Бога, веде до рабства».

Він відступив, а Лія на мить втратила свою ніжність. У її очах блиснув холод, як сталь. Назар зрозумів, що це була пастка.

Андріан і Лідія

Їхнє випробування було іншим. Їх запросили до одного з найрозкішніших закладів міста — ресторану, де стіни сяяли мармуром, а столи гнулися від страв і вина. Їм подавали найкраще, їм посміхалися найвпливовіші обличчя. І з кожною миттю вони відчували, як у них розгоряється жадоба.

— Ви особливі, — говорив власник закладу, чоловік у темному костюмі. — Ваші здібності можуть зробити вас мільйонерами. Усе, що потрібно, — бути з нами.

Йому підтакували інші, пропонуючи гроші, обіцяючи владу. Андріан бачив перед собою життя без нужди, а Лідія відчувала, як солодкий туман розкоші обволікає її душу. Вони обоє хитнулися, і на мить здалося, що падіння неминуче.

Але в ту ж хвилину двері ресторану відчинилися, і на порозі з’явився Прокл. Його погляд був мов меч. Він не сказав жодного слова, але сам його прихід зруйнував ілюзію розкоші, розкривши за нею бруд і порожнечу. Ті, хто сидів за столами, обернулися на темні тіні, що шипіли й відступали. Андріан і Лідія здригнулися, ніби прокинулися від кошмару.

— Ви вже були на краю, — тихо промовив Прокл. — Але Господь сильніший за ваші слабкості.

Завдання

Після цих подій команда зібралася знову. І лише тепер Прокл розкрив головне завдання: захистити групу свідків, які мали вийти проти найбільшої злочинної мережі. Вороги знали, що їхні імена стануть початком великого викриття, тому будь-якою ціною прагнули їх знищити.

Протягом ночі союзники Прокла супроводжували цих людей, оберігаючи їх крок за кроком. Темні сили не зникли — навпаки, вони нападали хвиля за хвилею: то через підкуп, то через страх, то через прямий удар. Але тепер, після власних випробувань, кожен з воїнів став міцніший.

Назар відвертав пастки, Андріан і Лідія  розбивали спокуси багатства, інші союзники ставали живим щитом. А Прокл ішов попереду, несучи в собі світло, яке вороги не могли витримати.

Коли перші промені світанку торкнулися міста, свідки були врятовані. Ворог відступив, залишивши після себе лише шипіння ненависті.

Прокл глянув на своїх союзників. Вони були змучені, але їхні очі палали силою. Він знав: перша велика місія виконана. І тепер їх чекатимуть ще більші випробування.

— Це тільки початок, — промовив він. — Але ми разом. І якщо будемо вірні, то зло не переможе.