Розділ 39. Свідок у темряві

Місто спало, але вуличні ліхтарі, мовчазні вартові, кидали на асфальт плями світла, розрізані чорними провалами. Саме в цих провалах найчастіше ховалися тіні — і тепер Прокл відчував, що ніч готує йому іспит і навіть випробування.

Свідок вийшов на зв’язок через зашифрований канал, що раніше ніколи не використовувався. В його повідомленні не було ні імен, ні деталей — лише прохання зустрітися біля старої електропідстанції на околиці міста. Той, хто писав, знав занадто багато про внутрішню роботу «Машини Тьми», щоб це було випадковістю. І саме це робило зустріч небезпечною.

— Це пастка, — одразу сказав Андрій. — Локація відкрита, камери поблизу відсутні. Вони хочуть, щоб ти опинився там без свідків.

— А якщо ні? — спокійно відповів Прокл. — Якщо він справді тримає ключ до серверів?

Він поглянув на Олега. Той лише кивнув:

— Іноді ризик — єдина валюта, якою можна заплатити за істину. Але ми не підемо туди сліпо.

План сформували швидко. Андрій і Ілля мали контролювати периметр через тепловізори й дрони. Олег забезпечував віддалене спостереження через заховані камери, які вони встигли встановити за день. І саме головне на відстані кількох сотень метрів в сусідньому селі, була споряджена група людей захоплення.ш Прокл мав піти сам — бо свідок погоджувався говорити лише наодинці.

---

Нічна зустріч

Стара підстанція стояла, мов бетонний скелет, зарослий плющем і обпечений часом. Металеві двері скрипнули від легкого поштовху. Всередині пахло пилом, вогкістю й іржею. Десь капала вода, відлунюючи глухо, наче удари серця.

Прокл зайшов, залишивши двері прочиненими. Тіні металися по стінах, і кожна здавалася рухомою. Він почув кроки — повільні, обережні.

— Ти прийшов, — голос був хрипкий, мов після довгого мовчання. Із темряви вийшов чоловік у капюшоні. Його руки тремтіли. — Я знав, що колись доведеться говорити.

Прокл не робив різких рухів.

— Твоє ім’я

— Назви мене просто «Архівар». Я працював на них. Я бачив те, чого не мали бачити інші. Вони зберігають сервери не в місті, а під землею. Колишній бункер у промисловій зоні, на території, де ще з радянських часів лишилися склади й тунелі.

Прокл нахилився трохи ближче.

— Ти можеш довести це?

Архівар витягнув флешку й поклав на бетонний ящик між ними.

— Тут фрагменти журналів доступу. Логіни, IP, навіть розклади змін охорони. Але головне — імена. Деякі з тих, хто керує «Машиною Тьми», не віртуальні примари. Це живі люди. Міністри. Депутати. Бізнесмени. Якщо ти відкриєш ці дані, почнеться буря.

У цей момент в  дверях раптом блиснуло світло ліхтаря. Потім — гуркіт металу, крики. Хтось намагався зайти.

— Вони йдуть! — Архівар відступив у тінь, руки його затремтіли сильніше. — Я знав, що за мною стежать!

Прокл миттєво натиснув на крихітний передавач у кишені. Це був сигнал Андрію та Іллі. Зовні загуділи дрони, пролунав звук глушників — короткі серії, як удари ножа в тишу.

Двері рвонулися ще раз, але потім стихли. Слідом — крики й важкі кроки втечі. Андрій в ефірі сказав:

— Мінус двоє. Решта розбіглися. Ми зачистили периметр. Група захоплення СБУ спрацювала чітко.і

Прокл повернувся до Архіваря. Той сидів на бетоні, тримаючись за голову.

— Тепер вони мене точно не залишать, — прошепотів він. — Якщо ти мене не сховаєш — я труп.

— Ти свідок, — твердо відповів Прокл. — А значить, ми відповідаємо за твоє життя на державному рівні.

---

Докази і зрада

Вони вивели його з підстанції через чорний хід. Флешку одразу передали Олегу для розшифрування. Дані виявилися справжніми: десятки логів, що вели до конкретних персон. Серед імен було кілька добре знаних в місті прізвищ — людей, які публічно виступали за «стабільність» і засуджували методи Бюро.

— Це бомба, — сказав Олег, коли перші результати з’явилися на екрані. — Якщо ми це оприлюднимо зараз, вони кинуть усі сили, щоб нас знищити. Але мовчати теж не можна.

Прокл мовчав довго. Він відчував, як у грудях ворушиться важка дилема. Кожне ім’я було не просто рядком у файлі, а людиною, що мала владу, охорону, вплив. Вдарити по них означало підняти проти себе половину системи. Але саме цього й хотіла «Машина Тьми» — залякати, зупинити, змусити сумніватися.

— Ми не можемо чекати, — нарешті сказав він. — Але й не можемо бити прямо в лоб. Треба діяти тонко. Ми підготуємо два пакети: один — публічний, із загальними доказами. Інший — для вузького кола союзників, у яких є реальні важелі впливу. Ми повинні змусити ворога нервувати й робити помилки.

---

Розкол всередині 

Тієї ж ночі, коли дані ще тільки оброблялися, у штабі розгорілася суперечка. Ілля вважав, що треба негайно передати все СБУ. Андрій переконував, що там теж можуть бути зрадники — і витік поставить під загрозу свідка.

— Якщо ми будемо підозрювати всіх, ми залишимося самі, — сказав Ілля різко. — І тоді нас розчавлять!

— А якщо ми довіримося не тим, то свідка вб’ють завтра, — відповів Андрій. — І тоді всі ці дані стануть звичайним папером.

Прокл підняв руку, зупиняючи їх.

— Ми зробимо інакше. Ми розіб’ємо інформацію на частини. Ніхто не матиме цілого пазлу, окрім нас. І лише коли ми будемо готові, оприлюднимо все.

Архівар слухав мовчки. Його обличчя було виснажене, але в очах з’явився промінь надії.

— Якщо ви справді це зробите, можливо, у цієї країни з’явиться шанс.

---

Новий рівень гри

Але ворог теж не спав. Уже вранці в медіа з’явилися «витоки»: фото з підстанції, змонтовані так, ніби Прокл зустрічався з «небезпечним радикалом». Анонімні канали писали: «Бюро співпрацює з терористами».

— Вони діяли швидше, ніж ми встигли перевести подих, — сказала Ольга, коли побачила новини. — Хтось зливає наші переміщення. У нас кріт.

Ці слова зависли в повітрі, мов вирок. Бо тепер стало ясно: боротьба вийшла на рівень не лише технологій чи фізичного тиску. Тіні проникли в саму тканину довіри.

Прокл глянув у вікно, де сонце тільки сходило над містом. Він відчував, що кожен їхній крок тепер буде зустрічати не просто опір, а дзеркальну атаку. І саме в цьому дзеркалі легко було загубити власне обличчя.