Розділ 38. Тіні переходять у плоть

Новина про те, що парламент відтермінував голосування після презентації Прокла, пронеслася містом немов полегшене дихання. Але в їхньому штабі це дихання було насторожливим: перша перемога лише загострила інтерес тих, хто вмів перетворювати поразку на більш витончену атаку.

Наступного ранку аварійні лампи блимнули в офісі на першому поверсі — живлення впало на кілька хвилин, а системи відновилися із затримкою. Нічого надзвичайного для столиці, якби не той факт, що відключення збіглося з тимчасовим зникненням доступу до кількох важливих реєстрів. Логісти, що керували постачаннями, відчули затримку — і перші «дрібні аномалії» почали з’являтися в звітах.

— Це синхронно, — сказав Андрій, переглядаючи логи. — І не природно. Хтось зараз тестує нашу реакцію на фізичні збої.

Прокл пригадав поради з кібербезпеки: атака стає найнебезпечнішою, коли складається з кількох дрібних ударів одночасно — технічних, інформаційних і людських. «Машина Тьми» навчилася не лише генерувати фейки, вона знайшла людей, готових перетворити їх у реальність.

Через два дні стало зрозуміло, що це був тест не для них — а для Бюро. Спочатку — невелика пожежа в офісі одного з незалежних аудиторів, що працював із їхніми даними. Ніхто не постраждав, але частина архівної документації була пошкоджена. Далі — серія анонімних дзвінків із погрозами кільком аналітикам, які свідчили про «небажаний інтерес» до їхньої діяльності. А ще — дивні відмови у постачаннях критичного обладнання, яке надходило з затримками або з дефектами.

— Це вже не просто інформаційний шум і збіг обставин, — мовив Олег. — Хтось намагається виснажити нас ресурсно і психологічно.

Прокл зрозумів головне: напад став персональним. «Машина Тьми» почала застосовувати людей як важіль — тих, кого можна підкупити, залякати або змусити діяти. І серед тих людей були ті, хто раніше з’являвся у їхніх звітах як «непідходящі» — ті, хто мав доступ до серверів, логістики, транспортних маршрутів. Хтось із середовища державних служб міг виявитися зрадником — а можливо, це була мережа.

Прокл скликав узгоджувальну нараду з представниками СБУ, міністерств і церковної ради. На столі лежала карта — не лише мережевих з’єднань, а карта постачань, складів, ключових людей. Він вказав на кілька точок:

— Вони атакують уздовж ланцюжка постачань і людських зв’язків. Пожежа — це попередження. Дзвінки — тиск. Недоліки у поставках — можливий саботаж. Якщо вони відріжуть нас від матеріально-технічної бази, наступні фейки перетворяться на факти. Ми повинні захистити ланцюжок, посилити фізичну безпеку і зробити профілактичні перевірки.

Один із представників міністерства відповів спокійно, але в голосі звучала тривога.

— Ми можемо посилити охорону складів і серверних. Але проблема не в дверях. Проблема в довірі. Якщо люди всередині системи працюють на ворога — замки не допоможуть.

Довіра. Це слово стояло у центрі їхньої боротьби так само гостро, як і технологія. Прокл зрозумів: машина, що викривала корупцію, породжувала свої контрзаходи — і тепер їхній ворог застосовує людські слабкості. Потрібно було не лише виявляти зломників, а й оберігати тих, хто з ними бореться.

---

Паралельно, у темних кімнатах поза межами міста, кілька людей приводили у рух план, що вже давно готували як другу фазу. Це був план фізичного тиску — демонстрації страху, що мала підривати, дезактивувати, як інституції, так і окремих людей. Організатори грубо ляскали по клавішах на екранах, але керували не машинами — вони керували людським елементом: колишні службовці, охоронці, водії, один бізнес-партнер, який вирішив «зайти у гру».

Їхня ідея проста й аморальна: створити низку інцидентів, що виглядатимуть як наслідок хаосу, і при цьому заводити слід у бік Бюро — мовляв, їхні дії спричинили розбалансування систем. Якщо суспільство побачить, що боротьба з корупцією приносить нестабільність — попит на рішучі дії впаде. І тоді «Машина Тьми» повернеться у більш тонкі, але не менш руйнівні шаблони.

Першим кроком став підпал складу з непотрібними паперами, але розташованого поряд із приватним архівом, де зберігалися копії деяких старих тендерних документів. Склад горів пізно вночі; пожежників викликали вчасно, але дим пошкодив частину матеріялу. По місту розходилися чутки: «Бюро не впоралося», «вони ризикують економікою». Деякі телеканали, підконтрольні тим, хто мав вигоду з дезорієнтації, почали акуратно підливати масло в вогонь.

Прокл стояв біля телефона і дивився на полум’я на фотографіях, що надійшли з місця події. Поряд із ним були люди, які працювали над котримсь складним алгоритмом виявлення нейромережевих маніпуляцій; але навіть їхні очі — техніків до мозку кісток — наповнилися тривогою.

— Вони переходять до фізичного — значить, ми дуже близько до того, що їм потрібно, — прошепотів Андрій. — Це відповідь на наш успіх.

— Або їхня відповідь — це відчай, — додав Ілля. — Коли машини втрачають ефективність на інформаційному фронті, їхні господарі переходять до старих методів — підпалів, залякувань, провокацій.

Прокл відчував, як у грудях зростає відчуття відповідальності. Він знав, що кожен крок уперед може коштувати не лише репутації, а й життя. Бюро мусило навчитися захищатися не лише алгоритмами, а й тими, хто стояв на передовій: аналітиками, юристами, свідками. Йому потрібно було створити лінію захисту для звичайних людей.

— Ми організуємо ротацію місць зберігання важливих копій, — сказав він. — Ми долучимо волонтерські батальйони охорони, і ще — ми створимо програму підтримки для співробітників, які отримують погрози. І головне — ми почнемо працювати із суспільними лідерами, щоб вони розуміли: у відповідь на страх потрібна не тиша, а ще більше прозорості.

---

Але було ще одне — тихіше і більш підступне. Хтось намагався викрасти документи, що могли підтвердити причетність високопоставлених фігурантів до мережі «Машини Тьми». План полягав у тому, щоб замінити оригінали на копії під час транспортування. Якщо це вдасться — виявиться, що відомі люди «чисті», а докази зникли. Це була операція на межі фізичного та кібернетичного саботажу: потрібен був доступ до кур’єрської лінії і до цифрових ключів.