Розділ 35. Удар у відповідь

Ніч у Києві видалася незвично тихою. Місто ніби завмерло під вагою невидимого тягаря. Але Прокл знав: ця тиша — не спокій, а тиша перед бурею. Він сидів у темній кімнаті з кількома екранами, де блимали вогники серверів, і відчував, як у повітрі гуде небезпека. Певно Бог підказував йому, як ангелу.

— Олег, — звернувся він тихим, але твердим голосом, — ти це відчуваєш?

— Так, — кивнув той, не відриваючи погляду від монітора. — На нас полюють.

На екрані побігли дивні символи — спроби взлому. Вірус, створений явно не аматорами. Вони атакували одночасно з кількох напрямів, намагаючись зламати захист і стерти все, що було зібрано.

— Це вже не просто чиновники, що бояться втратити свої мільйони, — прошепотів Олег. — Тут працюють спецслужби. Вони підключили продажних з них, бо розуміють, що наша система — загроза самому їхньому існуванню.

Прокл підвівся. Його обличчя було суворим, але в очах палав вогонь.

— Нехай знають. Якщо вони підняли проти нас усю свою потугу, значить, ми влучили у саме серце.

У цей момент двері складу-губернатора, який тепер став їхнім штабом, різко відчинилися. Увійшов молодий айтішник, Ілля, один із тих, хто ще вчора боявся навіть сказати правду про корупцію. Тепер він був їхнім вірним союзником.

— Біда, — задихано сказав він. — Андрія викрали. Він вийшов із гуртожитку — і зник. Камери відеоспостереження, зображення вирізані, телефон не відповідає.

Тиша повисла важкою завісою. Андрій був одним із головних кодерів їх системи. Без нього їхній захист значно слабшав.

— Вони почали фізичне полювання, — тихо мовив Олег.

— Не просто почали, — відповів Прокл. — Вони хочуть нас залякати. Хочуть вирвати серце зсередини нашої команди.

Він підняв очі вгору, ніби крізь стелю бачив зоряне небо:

— Господи, не дозволь їм перемогти. Дай нам сил витримати.

План порятунку

Наступного ранку вони зібрали команду. Серед них загін чесних бійців з СБУ в повному споряджені Люди сиділи виснажені, але готові. Хтось мовчки дивився в підлогу, хтось нервово постукував пальцями по столу.

— Ми не можемо дозволити собі розсипатися, — заговорив Прокл. — Кожен із нас — цвях у кришку труни їхньої системи. Якщо вирвуть одного, інші мають стати ще міцнішими.

— Але Андрій… — почав Ілля.

— Ми його витягнемо, — твердо сказав Прокл. — Інакше втратимо все.

Олег розгорнув карту Києва й поклав перед усіма.

— Ось, — він показав кілька червоних точок. — Наші «друзі» з СБУ повідомили, що Андрія бачили востаннє біля старої фабрики на Видубичах. Там часто відбуваються темні оборудки. Це може бути їхня тимчасова база.

— І ми підемо туди? — здивувався Ілля.

— Так, — відповів Прокл. — Бо ми не тільки програмісти. Ми воїни теж. Тим більше загін чесних бійців СБУ з нами, це говорить про те, що не всі ще продались. Якщо не будемо себе захищати, нас винищать по одинці. Тому Бог в поміч і вперед!

Засідка

Вони вирушили вночі. Вулиці Києва були напівпорожні, лише десь у темряві світилися вікна. В руках хлопці тримали не автомати, а ліхтарі, їх захищали старі бронежилети й віра в те, що роблять правильну справу, тому Бог з ними.`Але позаду їх супроводжувала оснащена група захоплення СБУ. Це були фахівці височайшего рівня, яким Бог допомогав бо вони робили праведну справу.

Фабрика стояла похмура, з вибитими вікнами та ржавими воротами. Тиша тут була ще важчою, ніж у місті.

— Тут, — прошепотів Олег. — Я відчуваю.

Вони зайшли всередину. Запах цвілі й металу різав горло. І раптом — крик. Десь у підвалі.

— Андрій! — вигукнув Ілля.

У ту ж мить із темряви вискочили озброєні люди. Маски, чорні куртки, автомати. Це була пастка.

— Лягай! — закричав Олег, і кулі просвистіли над їхніми головами. В справу вступили профісійні бійці.

Почалася хаотична перестрілка. Прокл схопив залізну трубу й кинувся на одного з нападників. Його сила була не в м’язах, а у вірі: він діяв, наче ангел, що розсікає пітьму.

— Ви думаєте, що темрява переможе? — закричав він, відбиваючи удар. — Ні! Бо з нами правда! І в цей момент група захоплення налягла на ворога і їх всіх було заковано в кайданки.

У цю мить у підвалі пролунав ще один крик — і двері вибили зсередини. Андрій, у побитому, але живому вигляді, вирвався з кайданів і сам кинувся на своїх мучителів, які не були фахівцями.

Разом з групою захоплення вони швидко зламали опір. Декілька нападників утекли, решта лежали зв’язані.

Розкриття

Коли вони вибралися з фабрики, Київ уже світанком світився у небі. Андрій ледве тримався на ногах, але його очі горіли.

— Ви не розумієте, — прохрипів він. — Вони хотіли не просто знищити дані. Вони мають свій аналог нашої системи. Вони копіювали нас! Вони теж використовують штучний інтелект — але не для правди, а для брехні. Вони створили «Машину Тьми».

Тиша впала на всіх.

— Що це означає? — спитав Олег.

— Це означає, — відповів Прокл, і його голос був наче грім, — що ми вступаємо в справжню війну. Не лише проти людей. Проти їхньої брехні, узаконеної машиною. Тобто штучний інтелект проти штучного інтелекту.

Він підняв голову до неба, де сонце сходило над містом.

— Господи, дай нам витримати. Бо тепер починається битва не за факти. Тепер починається битва за істину.