Розділ 34. Машина правди

Київ зустрів Прокла й Олега важким небом, наче місто теж відчувало втому. Пробки, корки, офіси з освітленими вікнами — усе виглядало так, ніби війни не було. Але Прокл бачив інше: під цим блиском крилися кабінети, де вирішувалася доля фронту. І саме тут було глибоке джерело гнилі, яке пожирало Україну зсередини.

— Час настав, — тихо сказав він Олегові. — Ми мусимо вдарити туди, де вони почуваються найсильнішими. У їхні папери. У їхню звітність. У їхні схеми.

Олег кивнув. Він тримав під пахвою ноутбук із програмою, яку вони розробляли ночами. Це був не просто софт — це була зброя. Штучний інтелект, створений для війни не з гарматами і автоматами на передку, а з брехнею і зловживаннями в середині, що було не менш важливо.

Сенс задуму

Розроблена система мала одну мету: викрити зловживання і брехню, невідповідності заробітків фактичній користі для суспільства, кожного індивіда окремо і в цілому.

Вона підключалася до відкритих і закритих баз даних: бюджети, тендери, зарплати, переміщення техніки, навіть дані телефонних дзвінків. Потім штучний інтелект запускав алгоритми перевірки — і кожна цифра, кожен рух грошей або ресурсів перевірявся на відповідність.

Там, де людина могла схибити через втому чи «забути» через хабар, машина знаходила невідповідність. Там, де депутат відмахнувся словами «це дрібниці», штучний інтелект бачив схему. Там, де генерал підписав «усе виконано», програма виявляла: ні, склади порожні, гроші пішли на офшор. І головне, що це все робилося після молитви, кожен день з ранку. Прокл персонально виявив і позбувся всіх атеїстів, щоб їх навіть духу не було в його команді. Він наполягав, що не має бути серед нас людина, яка не має страху Божого.

— Розумієш, — пояснював Олег, вводячи команди для штучного інтелекту, — тут немає емоцій. Немає «свій-чужий». Є лише дані. Алгоритм виявляє алогізм, як скальпель знаходить пухлину. Але рішення приймаємо ми. Люди.

— Так і має бути, — відповів Прокл. — Бо карати й милувати може тільки серце. Машина — лише дзеркало почуттів людини.

Перший запуск

Вони сиділи в невеликому приміщенні, яке ще вчора було складом для гуманітарки. Тепер тут стояли сервери, екрани, дроти. Повітря гуділо, наче перед грозою.

— Запускаю, — сказав Олег і натиснув клавішу.

На екранах побігли рядки даних: зарплати чиновників, витрати армії, закупівлі. Все це система перемелювала з неймовірною швидкістю. Те, що людина шукала б місяцями, штучний інтелект робив за секунди.

І раптом на екрані замиготіли червоні позначки.

— Є! — вигукнув Олег. — Дивися. Закупівля бронежилетів. За документами — 50 тисяч штук. А за фактом — прибуло лише 20 тисяч. Решта «зникла» по дорозі.

— Хто підписав? — спитав Прокл.

— Заступник міністра оборони, — відповів Олег, показуючи на прізвище, яке висвітилося червоним.

— Записуй, — наказав Прокл. — Це перший у списку.

Через п’ять хвилин на екрані вже було десятки імен. Депутати, генерали, директори держпідприємств. У кожного — «своя історія»: хтось надував цифри в зарплатах, хтось продавав паливо наліво, хтось виводив гроші на підставні фірми.

— Це ж ціла павутина, — прошепотів один із молодих айтішників, що допомагав. — Вони всі пов’язані…

— Саме так, — відповів Прокл. — Це не поодинокі випадки. Це система. Але тепер у нас є інструмент, щоб її зламати.

Реакція

Коли перші викриття потрапили до публічного простору, країна завмерла. Телеграм-канали, новини, навіть світові ЗМІ рясніли заголовками:

«Штучний інтелект викрив розкрадання в обороні»

«Чиновники крали навіть на снарядах»

«Система аналізу даних назвала прізвища топ-чиновників, причетних до зради»

Вулиці вибухнули обуренням. Люди, які ще вчора мовчки терпли, тепер вимагали судів, відставок, вироків.

— Якщо він довів, що вони крали, — кричали мітингувальники, — то чому вони ще на свободі?

Дехто з чиновників намагався відбиватися. Виступали на телебаченні, кричали, що це наклеп, що «ніякий штучний інтелект не може розуміти складних процесів». Але проти фактів було важко боротися, да і навіть безглуздо. Скріншоти, документи, підписи — все було виведено на світло.

І головне: люди бачили, що тепер хтось справді копає глибше, ніж журналісти чи ревізори.

Опір системи

Та ворог не здавався. Декілька серверів Прокла й Олега намагалися взламати. На них ішли кібератаки з Москви й одночасно зсередини — із самого Києва. Хтось дуже не хотів, щоб правда виходила назовні.

— Це значить, ми потрапили у точку, — сказав Прокл, коли один із серверів раптом вимкнувся. — Їм боляче.

Але боляче було й їм. Бо погрози сипалися одна за одною: дзвінки з прихованих номерів, повідомлення з обіцянками смерті. Декілька людей з команди Олега зникли. Їх, можливо, викрали, можливо, залякали.

Прокл стояв посеред темної кімнати й стискав кулаки:

— Це значить, ми на правильному шляху. Але тепер треба діяти ще швидше. Бо ворог знає, що ми існуємо.

Сенс боротьби

Ночами Прокл молився, вдень — працював. Він розумів: Господь не дає машині влади карати. Вона лише показує. Рішення лишається за людьми.

— Ми не передали совість машині, — казав він команді. — Ми лише прибрали людський фактор там, де він шкодить. Там, де була жадоба й страх. Але останнє слово — за нами. Бо тільки людина може відчути біль і розрізнити справедливість від холодної помсти. Але об'ємна і безкомпромісна аналітика це справа штучного інтелекта.

Олег мовчав, але в його очах світилася віра. Вони знали: попереду — велика битва не з ворогом на фронті, а з тією гнилою системою, що жила в Києві, у міністерствах, у парламенті.

Це була боротьба не за території, а за сенс самої війни. Бо коли солдати помирають без патронів, а чиновники купаються в розкоші — це не війна за незалежність. Це ганьба.

Переддень бурі

Коли система видала перший повний список — понад дві сотні прізвищ, від найвищих посадовців до дрібних командирів, — Прокл довго дивився на екран.