Розділ 32. Тінь проти світла

Втрата міста стала для України тяжким ударом, але Прокл розумів: це не поразка, а виклик. Кожна цеглина, кожна розбомблена вулиця тепер була завданням для СБУ і розвідки.

— Це не випадковість, — говорив він на нараді. — Ворог завжди встигає раніше. Це означає, що витік іде з найвищих кабінетів. Там сидить зрада, яка продає майбутнє за гроші.

Гроші. Бездонні потоки, що лилися з Москви, здавалися невичерпними. Вони купували все: від чиновників до журналістів, від партійних функціонерів до командирів на фронті.

Але Прокл знав: навіть ці мільярди не безкінечні. І він бачив єдиний шлях — перекривати канали, бити по логістиці ворога. Українські дрони вже нищили склади пального й техніки, українська дипломатія працювала, щоб відвернути союзників від Москви. Це була довга й кропітка боротьба — не лише за територію, а й за свідомість.

— Якщо ми розсваримо московію з її прибічниками, — сказав Прокл, — вони залишаться сам-на-сам зі своїм народом. І тоді цей народ побачить, хто справжній ворог.

Пастка

Та ворог готував інший хід. У темних кабінетах Москви розроблялася спецоперація з кодовою назвою «Затьмарення». Її мета була проста: зламати авторитет Прокла, зробити його «зрадником» в очах народу.

— Вони вірять йому більше, ніж своїм політикам, — казав куратор, переглядаючи досьє. — Якщо ми зламаємо його, ми зламаємо їхню віру.

Для цього готувалися фальшиві документи, свідчення «очевидців», навіть відео, зняті за допомогою технологій підробки. На екранах показували Прокла, який нібито веде переговори з російськими офіцерами, бере валізу з грошима, підписує якісь угоди.

Це мало стати ударом сильнішим за ракети.

Перша хвиля

Поширення почалося тихо. У кількох телеграм-каналах з’явилися «зливи»:

— Подивіться, хто ваш герой, — писали вони. — Він теж продався.

Спершу люди сміялися:

— Яка дурня.

Але коли ті ж самі відео почали з’являтися в десятках груп, коли нібито «експерти» коментували «факти», коли навіть деякі депутати почали ставити запитання — сміх перетворився на сумнів.

— А раптом це правда? — шепотіли на базарах.

— А якщо він дійсно домовився за нашими спинами?

Сумнів — найнебезпечніша зброя.

Удар у спину

Одного дня Прокл вийшов на вулицю й почув, як жінка, тримаючи дитину за руку, шепотіла подрузі

— Кажуть, він узяв гроші від москалів.

Він зупинився, подивився їй у вічі, але вона відвела погляд.

Цей елемент брехні був страшніший за будь-яку атаку. Бо коли ворог стріляє — ти бачиш його. А коли ворог сіє недовіру — ти бачиш лише тіні.

Відповідь

Прокл зібрав людей у великій залі. Камери, журналісти, свідки — усе було відкрито. Він вийшов на сцену й показав ті самі «докази», що поширювали вороги.

— Це підробка, — сказав він. — І я доведу це.

Експерти-криміналісти показали на екрані, де змонтоване відео, де підставлений голос, де сфальшовані документи. Люди бачили, як брехня розсипається на очах.

Але Прокл знав: навіть цього замало. Бо фейки мають дивну силу — вони живуть у людській уяві довше, ніж правда.

— Я не прошу вірити мені на слово, — звернувся він до залу. — Я прошу дивитися на мої вчинки. Хто я для вас? Той, хто продає вас ворогу, чи той, хто стоїть поруч, коли летять ракети? Потрібно вірити фактам і логіці.

У залі здійнявся гул. Дехто плакав, дехто аплодував. Але в натовпі знову були ті, хто мовчав і дивився холодними очима.

Другий план ворога

У цей самий час агент у темному пальті, який колись отримав наказ «знищити авторитет», готував другий удар. У нього була група, готова підкинути справжні гроші, підроблені документи в оточення Прокла, а потім «викрити» його публічно.

— Наступного разу він не зможе відбитися, — шепотів агент у слухавку. — Люди повірять, бо буде занадто багато «доказів».

Передчуття бурі

Уночі Прокл стояв на даху будинку й дивився на вогні Києва. Він відчував: буря тільки починається. Ворог не зупиниться. Вони підуть до кінця, бо знають: якщо впаде Прокл, похитнеться вся Україна. Бо Прокл згуртував навколо себе, навіть високоурядовців, які мали прямий вихід до президента, хоча сам Прокл і не мав посади.

— Господи, — сказав він, — дай мудрості, бо сила тут мало допоможе. Ворог б’є не по тілу, а по довірі.

І в тиші він почув голос:

— Не бійся. Бо навіть якщо вони назвуть тебе зрадником, правда встоїть. Але ти мусиш пройти через це випробування.

Прокл зціпив зуби. Він знав: наступний день може стати початком найтемнішої глави його життя.

І десь у тіні вже готувалися ті, хто мав кинути камінь першими.