Розділ 28. Довершувач

Викриття «Куратора» стало лише першим каменем у лавині. Коли його маска впала, світло почало проникати далі, туди, де роками панувала тінь. Та правда мала властивість як лавина — якщо вже пробила одну стіну, вона не зупиниться.

Спершу ніхто не хотів вірити. Високий чиновник, той, що говорив правильні слова й гримів промовами, виявився зрадником. Преса обережно мовчала, а телевізійники чекали сигналу згори. Та Прокл знав: це лише початок.

Генерал і його помста

Генерал Витрибенько був відомим у вузьких колах. Його боялися навіть ті, хто мав з ним лише поверхневі справи. Людина з бурхливим характером і невтомним язиком. Колись він був одним із «своїх» у верхівці військової машини, але час і інтриги відсунули його вбік.

— Якщо мене не звільните, я вас всіх здам, —  попередив він своїх спільників, коли його ув'язнили, і вони ті слова не сприйняли як дешевий шантаж. Але і діяти в цьому напрямку не дуже поспішали, кожен вирішував свої проблеми.

Тому тепер він зробив саме так, як казав. І його «сповідь» стала справжнім вибухом.

Витрибенько почав викладати документи, записи розмов, схеми. Люди, що сиділи поруч із самим президентом, виявлялися пов’язаними із ворогом. Не напряму, не відкрито — вони були надто хитрі. Вони залишалися на другорядних посадах, здавалося б, «не надто впливових». Та саме там вони могли гальмувати рішення, відкладати накази, перекручувати дані.

Війна, яка мала закінчитись швидше, тягнулася, як отруєна ріка.

Біля самого президента

Коли Прокл почув прізвища, його серце стиснулося. Це були не випадкові бюрократи. Це були ті, кому президент довіряв особливо. Він доручав їм важливі справи, впевнений, що ті тримають оборону країни на плечах. А вони… грали у свою гру.

Не всі були прямими зрадниками. Дехто боявся втратити місце, дехто чекав «а вось пронесе». Хтось думав більше про власну вигоду, ніж про народ. Усі разом вони створювали пастку для країни.

Президент не був зрадником — це Прокл відчував серцем. Але він був слабкий. Десь лінивий, десь занадто обережний, десь — надто прив’язаний до вигоди. І це робило його співучасником. Бо в час війни не можна ховатися за «зручними» рішеннями.

Тонка нитка

Єдиними, хто ще тримав оборону щиро, були люди з розвідки та кілька відданих працівників СБУ. Вони не мали достатньо сили, аби переломити систему, але їхня віра в Україну тримала хоч якусь рівновагу. Вони латали дірки, гасили пожежі, рятували ситуацію у стилі «аби не розвалилось остаточно».

Але це було лише відкладання найгіршого, що могло статися. Тому треба було відкладання перетворити на рух вперед і перемогу.

— Це пастка не тільки для нас, — сказав Прокл Олегу. — Це пастка для самого президента. Він думає, що керує кораблем, але насправді його штурвал тримають інші руки.

Голос із небес

У ті дні Прокл молився більше, ніж будь-коли. Кожного ранку він ставав на коліна, закривав очі й шукав відповіді. Він хотів, щоб Бог втрутився напряму, щоби зупинив цю павутину зради.

Але відповідь була іншою. Голос, який він чув у тиші, був спокійний і твердий:

— Довершувач.

— Господи, що це значить? — питав Прокл.

— Ти мусиш довершувати справи, як людина. Не намагайся бути розумнішим за Мене. Ти — ангел, але ніхто цього не знає. Твій шлях — діяти так, як може діяти лише людина, що вірить у правду.

— Але ж без Тебе я не зможу…

— Я з тобою, — відповів голос. — Та зло, що вкорінилося у владі, має бути викорінене руками самого народу. Лише тоді добро матиме силу. Якщо Я знищу це Сам, вони не навчаться. А тепер — довершуй окремі справи і роби все, що від тебе залежить.

Слова обпікали душу. Прокл розумів: Бог може знищити цю гідру за мить. Але не хоче. Бо народ має навчитися. Бо свобода, яку приносять ззовні, легко губиться. Лише та свобода, яку виборюють власними руками, стає справжньою.

Вибір

Прокл повернувся до штабу іншим. Його погляд став твердим, мов камінь.

— Ми не маємо права чекати, що все вирішиться саме, — сказав він. — Якщо президент слабкий, ми мусимо показати силу. Якщо чиновники зраджують, ми мусимо їх викрити. Бог дав нам цей час не для того, щоб ми сиділи склавши руки.

Олег мовчки кивнув. У його очах горів вогонь.

— Це буде війна всередині війни, — промовив він. — Війна проти тих, хто сидить у кабінетах і продає Україну по шматках.

— Так, — відповів Прокл. — Але саме ця війна вирішить все.

Світло серед темряви

Вони почали готувати нову серію викриттів. Тепер це була не одна людина, а ціла гілка влади. І кожне нове ім’я, що з’являлося у списку, било по серцю країни. Люди ще не знали, наскільки глибоко ця зрада проникла. Але вони скоро дізнаються.

Бо правда не зупиняється.

І в той момент, коли темрява здається непереможною, з’являється промінь світла. Він розриває морок, і від нього вже не втекти.

Прокл розумів: його місія не закінчилася. Вона тільки почалася.

Він — довершувач. І тепер мусив довести до кінця все, що було розпочато.