Розділ 27. Суд над брехнею

Після викриття Дениса в штабі запанувала напружена тиша. Здавалося, всі зітхнули з полегшенням, мовляв, ось він, зрадник, знайдений. Але Прокл не поспішав радіти. Його очі залишалися холодними.

— Ні, друзі, це ще не кінець, — сказав він. — Денис був лише рукою. А голова цієї гідри сидить вище. І, що найстрашніше, він носить не маску найманця, а костюм чиновника.

Слова зависли в повітрі, мов грім, що ще не прогуркотів.

Пастка для пастуха

Олег підкинув ідею, яка була водночас ризикованою і геніальною.

— Згадай біблію, — сказав він, — історію про Сусанну. Двоє старійшин хотіли її осоромити, вигадали брехню, і весь народ повірив їм. Але юнак Даніїл не дозволив цьому статися. Він спитав їх розділивши кожного окремо — й вони самі себе викрили.

— І ти хочеш зробити щось подібне? — нахмурився Прокл.

— Саме так. У нас є підозри на кількох високопосадовців, які можуть бути «Куратором» або працювати з ним. Ми дамо кожному з них різну «правду» про наші плани. Кожному — свою. А потім будемо дивитися, де саме ворог зробить хід.

Прокл замислився. План був небезпечний. Якщо вони помиляться — ворог їх знищить, бо це пов'язано з дезінформацію на такому високому рівні. Але якщо вдасться — це стане найгучнішим викриттям.

Розсипані зерна

Протягом наступних днів вони акуратно «зливали» інформацію через різні канали, і інформація була різною, кожній особі окремо так, щоб вона точно дійшла до тих, кого вони підозрювали.

Одному високопосадовцю — відомому генералу — підкинули дані, нібито група активістів готує диверсію на східному фронті.

Другому — депутату, який мав вплив у військовій адміністрації, — розповіли про «таємний склад зброї» на півдні.

Третьому — раднику з оборони — передали, що Прокл нібито планує зірвати комунікації під Києвом.

Кожен отримав свій пазл. І тільки один із них мав передати цю інформацію далі москалям — «Куратор».

Розв’язка

Вже за тиждень почалися дивні рухи. На східному фронті у москалів, де не планувалося жодної операції, раптом з’явилося додаткове підкріплення. На півдні почали перевіряти склади й дороги, хоча все було спокійно. Але найбільше Прокла вразило, що саме під Києвом почалися масштабні маневри наших військ. І це вказувало тільки на одну особу, яка цілеспрямовано отримала цю інформацію.

— Тепер ми знаємо, — тихо сказав Олег, показуючи карти. — Витік був звідти. Це зробив він.

І він назвав ім’я.

Це був не якийсь невідомий радник і не другорядний чиновник. Це був один із найвищих керівників оборони міста. Людина, якій довіряли тисячі, яка виступала на телебаченні з промовами про «стійкість і відданість».

— «Куратор»… — прошепотів Прокл. — І він серед найповажніших.

Зустріч

Вони вирішили діяти рішуче. Але Прокл розумів: просто звинуватити — не варіант. Потрібні докази, які не спростує навіть диявол.

Через посередників вдалося домовитися про закриту зустріч із високопосадовцем. Формально — «для обговорення оборонних ініціатив». Насправді ж це була пастка.

Зал у старому адмінбудинку пахнув пилом і паперами. Прокл сидів за столом, а навпроти нього — той самий чоловік, у дорогому костюмі, з рівними рисами обличчя й холодними очима.

— Ви хотіли поговорити? — запитав він спокійно, ніби все під контролем.

Прокл нахилився вперед.

— Ми знаємо, що ти — «Куратор».

Ледь помітна тінь пробігла по його обличчю, але він швидко взяв себе в руки.

— Я не розумію, про що ви.

Олег увімкнув екран ноутбука. На ньому — карти, дані, скріни з переписок, докази того, що саме «його» дезінформація привела до рухів на фронті.

— Ми дали кожному різні дані, — сказав Олег. — І тільки там, куди передали ви, відбулося саме те, що ми підкинули саме москалям. Ви самі себе викрили.

Маска падає

Посадовець відкинувся на спинку стільця й уперше відкинув маску. Його очі зблиснули холодною люттю.

— Ви навіть не уявляєте, із ким воюєте, — прошипів він. — Ви думаєте, що б’єтеся з людьми, а насправді ви кинули виклик системі, яка існувала десятиліттями. Москва лише годує нас, а ми — справжні господарі тут.

— Брехня завжди рано чи пізно розкривається, — відповів Прокл. — Як розкрилися ті старійшини, що хотіли зганьбити жінку в Біблійній історії. Ти не перший і не останній. Але твій час закінчився.

У цей момент двері розчинилися, і всередину увійшли кілька офіцерів кіберполіції. Вони вже чекали сигналу і отримали його.

Високопосадовець спробував підвестися, але Прокл різко поклав йому руку на плече.

— Ти думав, що ми лише слова. Але наше слово — це зброя. І правда сильніша за твої тенета.

Кінець гри.

Його вивели, а в коридорі ще довго лунав його крик:

— Ви не зупините! Система виживе і без мене! Ви нічого не змінили!

Але Прокл знав — вони змінили. Бо тепер люди бачили, що зло може сидіти навіть у високих кабінетах, та все одно має бути викритим.

Того вечора, залишившись сам на сам із тишею, він знову згадав історію Даніїла.

«Юнак урятував невинну від загибелі, бо не побоявся запитати правду. І ми не побоялися. Господи, дай нам і надалі таку відвагу».

Він заплющив очі й відчув: ця битва лише починається. Але тепер у темряві загорівся новий вогонь — віра, що правда, навіть загнана в кут, усе одно проб’ється, як промінь світла.