Розділ 26. Тінь серед своїх

Ранок почався неспокійно. Хоч місто здавалося буденним — хтось поспішав на роботу, хтось із торбами на базар, — але для Прокла кожен рух був сигналом. Він бачив більше, ніж інші: у посмішках — фальш, у словах — пастку. І головне — він знав, що десь тут ходить той, хто керує всією цією темною мережею.

— Ми маємо шукати не назовні, — сказав він Олегові, перегортаючи роздруківки з переписками Артема. — «Куратор» не десь у Москві чи Варшаві. Він тут. І він близький. Дуже близький.

Олег мовчки кивнув. Його очі були почервонілі від безсоння. Він майже не виходив від ноутбука, але йому вдалося зібрати риски, пазли, які складалися в малюнок.

— Дивись, — він показав на монітор. — Усі повідомлення «Куратора» надходили з різних акаунтів, але технічні дані вказують на одне й те саме джерело. Це означає: він змінював обліковки, але не завжди встигав прикривати сліди. Це вторинна інформація але дуже важлива, така як , почерк, технологічні особливості, які виявляються тільки даного суб'єкта і куди вони ці всі особливості вказують. 

— І звідки сигнал? — спитав Прокл.

— Промзона. Старий складський комплекс. Але… — Олег помовчав, ковтаючи слова. — Я перевірив ще глибше. Частина листування велася з адреси, зареєстрованої на людину з нашої групи.

Прокл різко зупинився.

— Хто?

— Я не можу сказати на сто відсотків. Треба перевірити все ще раз. Інакше ризикуємо звинуватити невинного, бо знову вторинні фактори.

Прокл кивнув. Його серце билося швидше, але розум залишався холодним. Він знав: ворог хоче, аби вони поспішили й розсварилися.

Підозри

Того вечора вони зібрали активістів у невеликій квартирі на околиці. Двері замикали на три замки, телефони вимикали й клали в металеву коробку. Прокл говорив мало, більше слухав. І спостерігав.

Хтось нервово крутив ручку. Хтось уникав зустрічатися з ним очима. Але особливо він помітив одного хлопця — Дениса, двадцятип’ятирічного волонтера, який завжди був поруч. Надто правильний, надто активний.

— Ми маємо бути обережними, — сказав Прокл уголос. — Після засідки кожен із нас може стати мішенню. Але ще гірше — якщо ворог сидить серед нас.

Тиша зависла в повітрі. Дехто здригнувся. Денис тільки знизав плечима й, удавано спокійно, відповів:

— Ти думаєш, що нас зрадили?

— Я не думаю, — сказав Прокл. — Я знаю.

Його слова прорізали простір, як ніж. Люди переглянулися, кілька облич зблідло.

Приманка

Цієї ночі Олег розробив план.

— Якщо серед нас є кріт, то він обов’язково повідомить «Куратору» наші наступні кроки. Давай дамо йому хибну інформацію. Але потайки і кожному члену нашої команди різну але суворо зафіксовану за ним інформацію. Та інформація, закріплена за даною особою,  яка  потрапить до куратора і є та особа, зрадник.

Прокл погодився. Вони поширили чутку серед своїх: мовляв, наступної ночі збираються провести акцію — розклеїти викривальні листівки біля міської ради. Насправді ж вони підготували засідку, тому що кожному була потайки дані особливі інструкції, які і повинні були викрити зрадника.

Підпільний друкарський станок гудів, друкуючи фальшиві плакати. Люди працювали мовчки, тільки зрідка перемовлялися пошепки. Але Прокл відчував: хтось із них уже набирає повідомлення у схованому телефоні.

Перехоплення

Наступної ночі вони з кількома перевіреними людьми зайняли позиції біля мерії. Година тягнулася за годиною. Ніхто не з’являвся. Вітер гойдав прапори на фасаді, місто спало. І раптом — два чорні мікроавтобуси без номерів підкотили до будівлі. З них висипали люди у чорному.

— Ось вони, — прошепотів Олег. — Значить, кріт таки передав інформацію.

Прокл стиснув кулаки. Він дав сигнал — і їхня група непомітно рушила слідом. Чужинці розмістились по периметру, готуючись схопити «активістів», яких, за їхніми даними, мали бути тут. Але замість беззбройних волонтерів на них чекали Прокл і його команда.

Сутичка була короткою, але жорсткою. Декілька ударів, кілька кинутих димових гранат — і чорні фігури розбіглися, залишивши одного пораненого.

— Говори, — схопив його за комір Прокл. — Хто відправив тебе сюди?

Той крекотів, намагаючись зібратися з думками. Нарешті виплюнув:

— Нам передали координати від… вашого ж.

— Ім’я! — гаркнув Олег.

— Денис… — ледве видихнув він, перш ніж знепритомніти. Також це підтвердили, особливості прибуття і пересування команди ворога, які були відомі тільки одному Денису,що безперечно підтверджувало, що він зрадник.

Викриття

Повернувшись до схованки, Прокл мовчав. Його обличчя було кам’яним. В кімнаті сидів і сам Денис, удаючи, ніби нічого не сталося.

— Як пройшла ніч? — спитав він, наливаючи собі чай.

Прокл підійшов ближче. Його погляд був таким важким, що хлопець відсахнувся.

— Добре пройшла, — тихо відповів Прокл. — Настільки добре, що ми дізналися, хто зливає інформацію.

Денис застиг. Кухоль у його руках задрижав, і чай розлився по столу.

І хто це може бути? Може ти помиляєшся. Прокл просто вказав вказівним пальцем на нього.

— Ти… помиляєшся, — пробелькотів Денис. Ні, дії команди ворога, відповідали інформації, яку знав тільки ти і це остаточно підтвердило, що ти зрадник.

— Ти зрадник, — також відказав Олег, вмикаючи ноутбук і показуючи збережені логи переписки. — Ось твої виходи в мережу. Ось час відправлення. І ось люди, які приїхали на засідку. Все сходиться.

Денис різко схопився, намагаючись вискочити з кімнати. Але Прокл перехопив його й притиснув до стіни.

— На кого ти працюєш? — його голос був холодний, наче сталь.

Очі Дениса заблищали від страху й злості водночас.

— Ви думаєте, що рятуєте країну, — прошипів він. — А насправді ви лише заважаєте тим, хто знає, як треба. «Куратор» дасть лад цьому хаосу.

— «Куратор»? — перепитав Прокл. — Ти знаєш його?

— Я його бачив, — Денис зухвало усміхнувся. — І ви його знаєте теж. Він серед вас уже давно.