Розділ 25. Павутина

Операція з Артемом стала гучною. Преса називала його «інформаційним диверсантом», телеканали показували кадри затримання, а коментатори ділилися: одні — аплодували, інші — бурчали, мовляв, «це утиск свободи слова».

Прокл бачив це і розумів: справа не в Артемові. Він лише пішака. За ним стоїть той, хто плете всю павутину.

— Ми розворушили вулик, — сказав Олег, коли вони знову зібралися в своєму невеликому штабі. — І тепер на нас полюватимуть.

— То нехай, — відказав Прокл. — У темряві не можна ховатися вічно.

Нова знахідка

Кіберполіція вилучила десятки листувань Артема. У них — контакти, ніки в зашифрованих месенджерах, паролі до чатів. Але головним було ім’я, яке виринало раз за разом — «Куратор».

Ніхто не знав, хто це. Чи реальна особа, чи група людей. Але саме він координував «активістів», розсилав темники, перераховував гроші.

— Він головна ланка, — пояснював Олег. — Якщо його зловимо, зламаємо мережу.

Але це було простіше сказати, ніж зробити.

Витік

Вночі, коли Прокл повертався додому, йому подзвонили. Номер був невідомий.

— Ти граєш у небезпечну гру, — сказав холодний голос. — Тобі варто відступити.

— А якщо ні?

— Тоді ти не побачиш світанку.

Лінія обірвалась.

Прокл стиснув телефон у руці. Він не здригнувся — звик до погроз. Але цього разу він відчув: ворог знає про нього занадто багато. Це означало витік. Хтось із близького кола зливав інформацію.

Він зателефонував Олегові.

— У нас кріт. Перевір усіх, із ким ми працювали останні тижні.

Засідка

Наступного дня вони домовилися зустрітись із активістами, щоб обговорити нові кроки. Зала була напівтемною, старий офіс у промзоні. Прокл відчував напругу з перших хвилин.

І він не помилився.

Щойно розпочали розмову, вікна розбилися від пострілів. Скло розлетілося на друзки, люди попадали на підлогу. З вулиці працювали автоматники.

— Засідка! — крикнув Прокл, хапаючи тих, хто був ближче. — Усім вниз!

Вони прорвалися до підвалу, ховаючись за бетонними стінами. Кулі свистіли, наче зграя скажених ос.

— Це «Куратор», — сказав Олег. — Він знав, де ми будемо.

— Значить, він ближче, ніж ми думали, — відповів Прокл.

Вибір

Вони ледве вирвалися з того офісу. Двоє активістів були поранені, ще кількох забрали швидкі. І в очах решти було головне, що погано — страх.

— Прокле, — звернулася до нього одна дівчина. — Ми ж просто хотіли допомогти. Ми не військові. Ми не готові помирати.

Прокл подивився на неї серйозно.

— Якщо ми не будемо боротися, то помремо всі. Тільки тихо. У рабстві. Вони розраховують саме на це — що ми злякаємось і здамося. Але я не здамся. І ви вирішуйте: або лишаєтеся, або відходите.

Тиша повисла над залом. Хтось відступив. Але більшість залишилася.

Нитка до Куратора

Олег тим часом працював без сну. Він розкручував цифрові сліди, які лишилися після спроби вбивства. І знайшов дивне: сигнал, що координував нападників, ішов не з-за кордону, а з їхнього ж міста.

— Він тут, — сказав він Проклові. — Куратор сидить поруч.

— І маскується під нашого.

Прокл відчув холод по спині. Це пояснювало все: витоки, точні удари, постійне випередження.

Але тепер у них була зачіпка.

Присяга

Увечері Прокл знову молився. Його голос був хрипкий, обличчя — втомлене, але очі горіли.

— Господи, я знаю, що ворог уже в нашому домі. Я знаю, що він дихає нам у потилицю. Але я не відступлю. Дай мені силу розпізнати його серед своїх. Дай мені мудрість, щоб відрізнити правду від фальші. І дай нам перемогу в цій темряві.

Він підвівся з колін. У цей момент він зрозумів: наступний крок буде найнебезпечнішим. Бо тепер він полював не просто на тінь, а на когось, хто носив маску союзника.

І цей бій стане вирішальним.