Розділ 24. Полювання на тінь

День починався звичайно — шум у місті, новини про чергові обстріли, рутинні збори волонтерів. Але Прокл відчував: за буденною завісою щось готується. Його інтуїція, загартована численними перевірками, підказувала — ворог готує удар не з неба, а зсередини.

Олег заніс йому папку.

— Це воно, — сказав він стиха. — Я кілька тижнів відстежував перекази через криптогаманці. Ти мав рацію: ті «невинні» блогери, що роблять стріми «про життя» з кав’ярень, насправді фінансуються напряму з Москви. І головне — вони вже тут, у нашому місті.

Прокл перегорнув аркуші. Схеми, графіки, IP-адреси, імена, що на перший погляд нічого не значили. Але разом вони складали картину: інформаційний підрозділ ворога. Невидимий фронт, що працював тихо, але ефективно.

— Скільки їх? — запитав він.

— Щонайменше троє координаторів. І десятки дрібних «розповсюджувачів». Вони маскуються під журналістів, під культурних діячів, під «опозиційних блогерів». Завдання просте — розхитати нас зсередини, посіяти сумнів.

Прокл закрив папку й підвівся.

— Тоді ми йдемо на полювання.

Пастка

Вони з Олегом вирішили діяти швидко. Маючи кілька контактів у кіберполіції, вони підготували фальшивий «злив» документів, який мав зацікавити зрадників. Це була приманка — інформація про «секретні закупівлі армії», яку насправді вигадали від початку до кінця.

І вже за два дні один із «блогерів» повівся. Його звали Артем, і він працював під виглядом «громадського активіста». Камери, стріми, крики про «свободу слова» — а за кулісами він перепродував будь-яку інформацію куратору з-за кордону.

Вони простежили його до кав’ярні в центрі міста. Прокл сидів за сусіднім столиком, роблячи вигляд, що читає газету. Артем дістав телефон, відкрив пошту й завантажив файл-приманку.

Олег кивнув: «Клюнув».

Тепер залишалося головне — простежити канал передачі. Усе йшло гладко, доки раптом Артем не підняв голову й не зустрівся поглядом із Проклом. На мить його обличчя скривилося — він упізнав.

І тоді почалося.

Переслідування

Артем різко схопився, вибіг на вулицю, мало не збивши офіціантку з тацею. Прокл кинувся навздогін. Олег лишився з ноутбуком, щоб фіксувати передачу файлів у реальному часі.

Вулиці центру були переповнені людьми, але Прокл бачив свою мішень. Артем петляв, намагаючись загубитися, але Прокл ішов слідом, відчуваючи кожен його крок.

— Стій! — крикнув він. — Ти вже нікуди не втечеш!

Артем метнувся в бік, зник у підворітті. Прокл кинувся туди ж і відчув різкий біль — двері під’їзду вдарили його в плече. Артем заскочив усередину, намагаючись зачинитись. Але Прокл встиг поставити ногу.

Вони зчепилися. Артем виявився сильнішим, ніж виглядав. Він бився відчайдушно, як загнаний щур.

— Ти нічого не доведеш! — кричав він. — Люди самі хочуть чути правду!

— Це не правда, а отрута! І вона побудована на брехні за гроші — відповів Прокл і притис його до стіни. — І сьогодні вона закінчується.

У цей момент двері під’їзду відчинилися з іншого боку. На сходах стояли двоє чоловіків у чорних куртках. По їхніх обличчях усе було ясно — Артем своїх підтягував.

Прокл зрозумів: це засідка.

Бій у темряві

Він відпустив Артема в останню мить, ухиляючись від удару металевою трубою. Перший «курткастий» промахнувся, але другий уже дістав ніж.

У вузькому під’їзді зав’язалася жорстка бійка. Прокл рухався інстинктивно — удар коліном, ліктем у щелепу, блокування руки з ножем. Він відчував, що не має права програти. Бо програш означав не просто смерть — це означало, що мережа ворога продовжить працювати.

Артем тим часом намагався втекти нагору, але Прокл кинув одного нападника об стіну, вирвався й схопив його за куртку.

— Далі не підеш!

Він повалив Артема на підлогу й натиснув коліном на груди. У руках тримав його телефон — той самий, через який ішла передача.

І тут у під’їзд влетіли люди з кіберполіції — Олег встиг викликати їх у момент, коли Артем завантажив «злив».

Кілька секунд — і все скінчилося. Артема й двох нападників закували в кайданки.

Розкриття

Уже за кілька годин стало відомо: ця «маленька» група мала прямий зв'язок із високопоставленими чиновниками. Через їхні руки проходили сотні тисяч доларів, які офіційно маскувалися під «гранти» на культурні проекти.

Прокл сидів у кабінеті слідчого, розглядаючи купу вилучених флешок і документів. Олег підійшов до нього.

— Це лише верхівка айсберга, — сказав він. — За ними стоїть ціла мережа. Вони розпорошені по всій країні.

Прокл стискав кулаки.

— Значить, це тільки початок. Ми виграли бій, але війна за свідомість триває.

Нічна молитва

Тієї ночі він знову не міг заснути. Перед очима стояли обличчя тих, хто сміявся, хто «просто хотів розваг», хто відмахувався від очевидного. Він знав: таких мільйони. І кожен із них міг стати ще однією цеглиною в стіні рабства.

Прокл упав на коліна.

— Господи, — шепотів він, — дай нам мудрість викривати ворога, навіть коли він ховається в усмішках і гарних словах. Дай нам силу не боятися темряви, бо Твоє світло сильніше за будь-які тіні.

І в тиші ночі він відчув: попереду — ще важчі бої. Але тепер він знав, що кожна викрита тінь робить народ вільнішим.

Це було його нове призначення.