Розділ 22. Агент у вишиванці

Війна робила дивні речі з людьми. Одних вона ламала, інших загартовувала. Але були й такі, хто навчився носити маски. Вони вдягали вишиванки, говорили правильні слова, співали гімн на камеру, але їхнє серце билося в унісон із ворогом.

Саме на таких і натрапив Прокл.

Неспокій

Після падіння Олександра й розголосу його схеми, здавалося, що люди почали прозрівати. У містах і селах активісти уважніше придивлялися до «благодійників» та «патріотів», питали, куди йдуть кошти, кому насправді допомагають. Але разом із тим зросла й небезпека.

Бо ворожі сили ніколи не сплять. І коли з’являється світло, темрява намагається його поглинути.

Одного вечора Олег прийшов до Прокла стурбований.

— Є проблема, — сказав він. — Я перевіряв фінансові потоки однієї організації, яка збирає гроші «для військових». І знаєш що? Частина цих коштів іде на фронт, але значна частина… зникає. А ще гірше — сліди ведуть за кордон, в Москву.

Прокл підвів очі.

— Тобто серед нас працює агент?

— Саме так. І він дуже хитрий. Має підтримку, повагу, репутацію. Його всі вважають мало не героєм.

 Він був справжній лицемір, і дуже вміло маскувався під порядну людину.

Ім’я цього чоловіка було Ігор. У минулому він був депутатом місцевої ради, не надто відомим. Але з початком війни швидко став популярним — організовував акції, возив допомогу на фронт, виступав на мітингах. Його фото з передової розліталися соцмережами: Ігор у касці, Ігор з прапором, Ігор у вишиванці поруч із солдатами.

Та за цією гарною картинкою ховалося зовсім інше життя.

Олег знайшов підтвердження: Ігор мав кілька таємних рахунків, через які гроші переправлялися до країни-агресорки. А також він працював подвійно — збирав кошти від людей і частину просто передавав ворогу, іншу частину використовував вочевидь фінансуючи ворожу розвідку чи підкуп і тільки дуже мала частина грошей дійсно потрапляла нашим воїнам

Це було страшніше, ніж просто злодійство. Це була зрада тому, що він був українцем по народженню від батька і матері.

Вибір

— Що будемо робити? — спитав Олег. — Якщо просто викласти докази, може статися хаос. У нього сотні прихильників. Люди не повірять одразу, бо для них він — герой. Ми можемо спричинити розкол.

Прокл задумався. Він знав: битва з кукілем завжди небезпечна, бо кукіль росте серед пшениці. І якщо вирвати його необережно — можна пошкодити й пшеницю.

Після молитви він почув тихий голос:

— «Правду треба показати так, щоб навіть сліпий побачив. Але роби це без ненависті, бо ненависть — зброя ворога». Ненависть сліпить, тому тільки факти і розкриття лукавства і є дійсна перемога. А для цього необхідні свідки.

Викриття

Випадок для цього настав швидше, ніж вони очікували. Ігор організував великий захід у центрі міста — «на підтримку армії». Збирали гроші, продавали сувеніри, виступали артисти. Люди кидали купюри у скриньки, діти співали патріотичні пісні. Атмосфера була щира.

І саме тоді Олег увімкнув підготовлену програму. На великому екрані, де мали показувати ролики про героїзм воїнів, раптом з’явилися інші кадри. Банківські виписки. Переписки з московськими контактами. Записи дзвінків, де Ігор обговорював «схеми».

Спершу в натовпі панувала тиша. Потім крики. Хтось кричав: «Фейк!» Інші вимагали пояснень. Ігор намагався перекричати — говорив, що це провокація, монтаж. Але слова лунали слабко, бо факти були неспростовні.

Особливо коли на екрані з’явився останній доказ — відео з прихованої камери, де Ігор особисто передавав флешку людині, яку вже давно підозрювали у роботі на ФСБ Московії 

Це було занадто навіть для його прихильників. Люди почали вимагати арешту. Поліція цього разу не змогла мовчати — бо докази бачили тисячі.

Суд натовпу

Ігор намагався втекти, але його зупинили самі ж громадяни. Люди, які ще вчора носили його на руках, тепер дивилися з ненавистю.

— Ти продавав наших хлопців! — кричала жінка, в якої син воював на фронті.

— Ти брав наші гроші й віддавав ворогу! — кричав старий чоловік.

Поліція ледве врятувала Ігоря від самосуду, сховавши його у броньованій машині. Але його ім’я вже стало символом зради.

Урок

Тієї ночі Прокл молився довго. Він не радів. Бо знав: це лише один викритий агент, а скільки ще залишалося у тіні?

Він промовив:

— «Господи, дай нам мудрості відрізняти справжніх героїв від підроблених. Бо сьогоднішня війна — це не лише бій зброєю, а і бій за правду. І тільки той народ переможе, який не дасть себе обдурити», який дійсно прагне справедливості.

Олег підійшов тихо.

— Ми зробили правильно, — сказав він. — Але в мене відчуття, що це тільки вершина айсберга. Якщо є один такий, то є й інші. І вони сильніші, хитріші.

Прокл кивнув.

— Тому ми повинні бути готові. Бо Господь вибрав нас не для того, щоб ми перемогли один раз — а щоб ми йшли до кінця.

І в його серці запалився новий вогонь. Бо боротьба тільки починалася.