Розділ 20. Новий вибір

Суд над Тадеушем став подією, яку чекала вся країна. Зала була переповнена: журналісти, активісти, прості люди, які колись отримували крихти з його «щедрої руки». Всі чекали моменту, коли правда остаточно поставить крапку в цій справі.

Тадеуш сидів на лаві підсудних із виглядом втомленої величності. Його костюм був бездоганним, але очі вже не мали блиску переможця. Там тепер жила злість і страх.

— «Ви обвинувачуєтесь у розкраданні коштів міжнародних фондів, у шахрайстві, у використанні благодійних проектів для особистого збагачення», — зачитував прокурор.

Докази сипалися один за одним: рахунки, документи, свідчення. Кожен новий факт був цвяхом у труну його репутації. І навіть ті, хто ще вчора кричали про «наклепи», тепер мовчали, опустивши очі.

Коли суддя оголосив вирок — п’ятнадцять років ув’язнення, у залі пролунав гул. Одні аплодували, інші хрестилися, хтось плакав від радості.

А Прокл сидів тихо, він сприймав це, як належне від Бога. Він не відчував тріумфу. Бо знав: посадити кукіль — це тільки половина справи. Поле ж не може лишитися без нагляду. Треба, щоб хтось справжній взяв на себе відповідальність за пшеницю, щоб ніхто більше не зміг прикривати зло маскою добра.

Важке завдання.

Але знайти таку людину було непросто. Бо там, де гроші і влада, завжди є спокуса. І навіть найкращі можуть впасти, якщо не тримаються Віри в Господа, Його Святості.

У молитві Прокл почув тихий голос:

— «Шукай не серед тих, хто прагне влади. Шукай серед тих, хто знає, що таке падіння. Бо лише той, хто впав і піднявся, не дозволить собі більше зрадити». І це була підказка, але оберати і шукати він мусив сам. І це була істина від Самого Господа.

Ці слова вели його. І Прокл почав шукати не серед святих і бездоганних, а серед тих, кого суспільство давно відкинуло.

Зустріч з Олегом

Одного вечора йому розповіли про дивного чоловіка. Колишній злочинець, хакер, який колись ламав системи банків, продавав дані, руйнував цілі компанії. Його ім’я у минулому викликало страх. Але тепер він працював у маленькій майстерні на околиці міста, лагодив старі комп’ютери дітям і навчав підлітків безкоштовно. Звичайно отримував мінімум, щоб існувати і працювати, але робив це по совісті перед самим собою: -- дав слово, тримай його.

І Прокл пішов до нього.

Олег зустрів його насторожено. Худорлявий, з різкими рисами обличчя, він виглядав, як людина, яка багато пройшла і навчилася не довіряти з першого погляду.

— «Я знаю, хто ти», — сказав він, глянувши прямо в очі Проклу. — «Ти той, хто валить ідолів. І якщо ти прийшов до мене, значить, шукаєш щось більше, ніж слова».

— «Я шукаю людину, яка не зрадить», — відповів Прокл. — «Тебе мені підказав Господь».

Олег посміхнувся криво:

— «Господь? Знаєш, колись я сміявся з цього. Я вірив тільки в логіку. Для мене все було кодом: система, яку можна зламати. Люди — це алгоритми, які можна використати. Але одного дня я зрозумів, що якщо все ламати, то зрештою залишиться лише попіл. І логіка підказала: життя має сенс лише тоді, коли щось твориш, а не руйнуєш. Творчість — єдине, що сильніше за пустку». Бо взагалі, пустка це ні що, а ні що це абсурд. Тому тільки Бог має сенс. 

Він замовк, ніби сам дивувався власним словам. Потім додав тихіше:

— «Я не знав Бога, доки не зрозумів це. А коли зрозумів — упав на коліна і попросив пробачення. Це був мій перший справжній код, який я не зламав, а прийняв. І тоді почав молитися». Я не кажу це для тебе, я це кажу для себе і в цьому я бачу сенс.

Сила слова

Прокл уважно дивився на нього. Він бачив не злочинця, а людину зі стрижнем. Бо навіть у своєму темному минулому Олег мав правило: «Дав слово — тримай». І тепер це правило він переніс у своє нове життя, але вже під владою Господа. Тому, що він дав слово самому собі,не руйнувати, а створювати, не нищити, а захищати. Це було зараз його життєве кредо і він це собі затвердив до кінця свого життя.

— «Ти розумієш, яку ношу я хочу на тебе покласти?» — запитав Прокл.

— «Розумію. Ти хочеш, щоб я став тим, ким удавав себе Тадеуш. Але не для показухи, а по-справжньому. Я не боюся. Бо якщо руйнувати легко, то будувати — справжній виклик, як для мене. І цей виклик я приймаю».

Його голос був спокійний, але всередині нього клекотів вогонь.

Новий початок

Прокл відчув, що це саме той, кого він шукав. Людина, яка пізнала темряву і вибрала світло. Людина, яка не загубиться в спокусах, бо знає їхню ціну, що це ілюзія, а насправді ніщо.

Вони помолилися разом. І Прокл відчув, як у повітрі з’явився невидимий знак — наче Господь благословив цей вибір.

Тепер на полі, де щойно вирвали кукіль, починала проростати нова пшениця. Але ця пшениця була особлива — вона пройшла крізь вогонь і буревій. Тому Олег повинен був бути фахівцем, щоб викриваючи купіль, він не потоптав і не пошкодив пшеницю.

Перспектива

Та Прокл знав: на цьому історія спротиву кукіля не закінчилася. Бо вороги не сплять. І поява Олега стане викликом для тих, хто не хоче змін. Йому доведеться доводити не лише людям, але й самому собі, що його віра справжня.

Але саме це й робить подорож вартою уваги і сенсу. Бо Господь обирає не досконалих, а готових іти до кінця. Бо досконалий тільки Бог.

І Прокл прошепотів у молитві:

— «Дякую, Господи, що деякий кукіль знищено, а нове зерно вже проростає. Дай йому сили вистояти, щоб поле принесло справжній Твій врожай».

І в серці його з’явився спокій. Бо він знайшов не просто заміну Тадеушу, тобто зовсім не те. Він знайшов зовсім не такого як Тадеуш, а навпаки такого який колись стане ще більшим свідченням сили Божої і благодаті.