Розділ 18. Кукіль серед пшениці

Світ здавався очищеним після падіння Некадима. Люди зітхнули з полегшенням, ніби темна завіса впала з їхніх очей. Але Господь відкрив Проклу істину: зло нікуди не зникло. Воно лише змінило обличчя.

«Як кукіль серед пшениці, — промовив до нього Господь у молитві, — так і неправедні ховаються серед праведних. І ти, як довершувач, мусиш розпізнавати їх. Пшениця — Моя. Кукіль — посіяв диявол. Але жнива ще попереду. І поки вони не настали, ти повинен боротися».

Прокл відчував вагу цих слів. Він розумів, що його шлях — це не тріумфальний хід, а важка боротьба, де кожен наступний ворог може бути підступніший, ніж попередній.

Маска доброчинності

У полі його зору з’явився чоловік на ім’я Тадеуш. Йому було близько сорока років, і його знали майже всі як одного з найактивніших благодійників країни. Газети писали про нього захоплені статті: «Тадеуш нагодував тисячі голодних», «Завдяки Тадеушу вийшли на волю десятки несправедливо ув’язнених», «Благодійник, що дарує надію».

Здавалося, ніщо не могло зіпсувати його бездоганної репутації. Він був усміхненим, щирим, мав талант збирати навколо себе найрізноманітніших людей і поєднувати їхні сили. Там, де інші бачили стіну, він знаходив двері. Там, де все здавалося втраченим, він організовував перемогу.

Але Прокл бачив більше, ніж решта. Господь відкрив йому: позолочена маска приховувала обличчя кукілю.

Бо за доброчинністю Тадеуша ховалася ненаситність. Його руки давали бідним хліб, а серце тим часом рахувало прибутки. Його проекти приносили величезні кошти від меценатів, від спонсорів, від міжнародних фондів. І хоч частину він справді витрачав на допомогу, левову долю забирав собі.

Його маєток в Україні виблискував мармуром і позолотою, нагадуючи княжий палац. А в Іспанії він мав ще один, куди возив сім’ю на відпочинок. Яхта, машини, коштовності для дружини, брендовий одяг для дітей — усе це оплачувалося з тих грошей, яких інколи не вистачало навіть на чай і шматок хліба для стареньких у черзі за його «милістю».

Викриття

Прокл спостерігав за Тадеушем тихо й уважно. Він не поспішав із викриттям. Йому потрібні були докази, бо кукіль завжди ховається в полі пшениці так, що не відрізниш на перший погляд.

Він почав із малого. Спілкувався з волонтерами, які працювали під керівництвом Тадеуша. Багато хто мовчав, бо боявся втратити роботу. Але знаходилися й ті, хто бачив більше. Вони розповідали про дивні списки: одні отримували допомогу, інші — ні. Про продукти, які «зникали» зі складів. Про гроші, які надходили від спонсорів, але в офіційних звітах дивом скорочувалися вдвічі.

«Кукіль, — думав Прокл, — і ще який хитрий. Бо вчинив так, що навіть добро, яке він робить, стає частиною його зла».

Гасло довершувача

У своєму серці Прокл тримав одне правило:

«Не має права бути мільйонер в Україні, якщо пенсіонер не може заплатити за квартиру чи купити хліба. Якщо той, хто працює чесно, не може звести кінці з кінцями, а хтось будує палаци на їхньому горі — це кукіль, а не пшениця».

І це правило він вирішив застосувати до Тадеуша.

Боротьба

Першим кроком стало публічне питання. Прокл написав у соціальних мережах:

— «Чи може людина бути справжнім благодійником, якщо живе у розкошах, коли ті, кому вона нібито допомагає, не мають шматка хліба? Чи може бути чистим зерно, якщо воно проросло з гнилих коренів?»

Ці слова розійшлися мережею, як вогонь. Хтось підтримав його, хтось обурився: «Як ти смієш? Тадеуш — рятівник бідних!»

Але головне — у людей почали виникати запитання. І чим більше вони питали, тим більше випливало деталей.

Згодом кілька журналістів-розслідувачів взялися за тему. Вони знайшли рахунки, майно, схеми переказу грошей. І правда почала пробиватися крізь фасад «святої доброчинності».

Справжнє обличчя

Коли перші матеріали вийшли в ефір, Тадеуш розлютився. Він скликав пресконференцію, де намагався виставити себе жертвою:

— «Це все наклепи! Мене переслідують ті, хто заздрить моїм успіхам! Я віддав мільярд на допомогу, а вони хочуть зганьбити моє ім’я!»

Та чим голосніше він кричав, тим очевиднішою ставала правда. Бо поруч звучали голоси тих, хто роками чекав на допомогу і так і не дочекався.

І тоді Прокл виступив особисто. Спокійно, без пафосу він сказав:

— «Не мільярд важливий, а те, скільки з цього мільярда дійшло до тих, хто справді потребував. І якщо з двох мільярдів, зароблених на чужій біді, ти дав лише один — це не доброчинність, це нова форма грабунку. Це кукіль, що прикинувся пшеницею».

Його слова влучили в самісіньке серце.

Новий етап боротьби

Прокл розумів: попереду буде війна. Тадеуш мав величезний вплив, прихильників, гроші, зв’язки. І він не збирався поступатися без бою.

Але Прокл також знав: ця боротьба — не його особиста. Це Божа справа. І якщо Господь велів виявляти кукіль, то Він і дасть сили, аби вистояти.

Бо справжня пшениця росте для хліба, щоб годувати. А кукіль — лише для отрути.