Розділ 17. Нові обрії темряви

Падіння Некадима сколихнуло всю країну. Люди, які ще вчора тремтіли від його імені, сьогодні сміливо вимовляли його прізвище з презирством. Газети, телеканали, блогери — усі писали про «імперію шахрая, що впала за одну ніч». Дехто називав це «чудом», інші — «революцією совісті».

А Прокл знав: це не кінець. Це був лише етап.

Він сидів у своєму невеликому офісі й дивився у вікно. За склом гуркотів дощ, немов небо змивало з землі сліди темряви. Але в душі Прокла зростало відчуття: буря тільки починається.

Його телефон дзвонив без упину. Люди хотіли подякувати, хотіли співпрацювати, хотіли приєднатися. Декотрі чиновники, які раніше боялися навіть натякнути на опір Некадиму, тепер просилися у союзники. Але серед дзвінків були й інші — тривожні, зловісні.

— «Прокле, ти думаєш, що зламав систему? — казав глухий голос у слухавці. — Ти лише відрізав одну голову. А в гідри їх безліч. І наступна вже дивиться на тебе».

Прокл не відповів. Лише перехрестився й поклав слухавку.

Нові вороги

Без Некадима його «королівство» не розсипалося повністю. Навпаки, на уламках почалася боротьба. Колишні соратники, бізнес-партнери, політики й судді намагалися поділити спадщину, а головне — зберегти тіньову владу.

Дехто сприйняв падіння Некадима як попередження й вирішив піти в тінь, переховати гроші, емігрувати. Інші ж — розлютилися. Їм здавалося, що Прокл відкрив скриню Пандори: тепер будь-хто може стати мішенню, якщо він заважає «справедливості».

І саме ці люди почали шукати способи знищити Прокла.

Вони діяли обережніше, ніж Некадим. Без гучного піару, без театральних погроз. Це були «сірі кардинали», які жили в тіні, але мали набагато глибші корені.

Несподіваний союз

Одного вечора, коли Прокл повертався додому, до нього підійшов чоловік у старому плащі. На вигляд — безхатько. Але його очі світилися ясним розумом.

— «Я знав, що знайду тебе тут», — сказав він.

— «Хто ви?» — насторожився Прокл.

— «Той, кого теж намагався знищити Некадим. Колись я був суддею. Не продався. Не підписав вироку проти невинного. І мене зламали. Викинули з системи, позбавили всього. Але я зберіг те, що було головним».

Він витягнув з-під плаща невеликий пакет з документами.

— «Це досьє. На інших. Тих, хто стояв поруч із Некадимом, але залишився в тіні. Вони ще небезпечніші. І якщо ти хочеш довершити справу, мусиш бути готовим до нового бою».

Прокл взяв пакет. Йому здалося, що в цей момент хтось ніби поставив на його плечі ще один хрест.

Удар у спину

Наступного дня розгорівся скандал. У мережі з’явилися «викриття», де Прокла звинувачували в тому, що він нібито сам фінансував кампанію проти Некадима за гроші іноземних фондів.

Телебачення підхопило історію. На ток-шоу «експерти» кричали, що Прокл — «агент Заходу». Дехто навіть вимагав відкрити кримінальне провадження проти нього.

— «Ось як диявол працює, — подумав Прокл. — Коли правда перемагає, він вигадує нову брехню».

Та він не був сам. Його союзники — ті самі вдовиці, пенсіонери, автори книг, які отримали назад своє майно, — виступили на його захист. Вони записували відео, писали пости, організовували зустрічі. Люди бачили: цей чоловік не шукає вигоди, він справді бореться за правду.

І тоді брехня почала тріскатися.

Напад у темряві

Але вороги перейшли до жорсткіших методів. Одного вечора Прокл отримав повідомлення: «Не виходь з дому. За тобою йдуть».

Він встиг тільки відкрити Біблію на випадковій сторінці: «Господь — мій захист і сила моя, кого я боятимусь?» — і в ту ж мить у двері вдарили.

Озброєні люди в масках увірвалися в будинок. Це був не розбій. Це була ліквідація.

Та вони не знали, що цього вечора Прокл не був сам. Декілька його друзів-баптистів, які чергували неподалік, встигли прибігти на допомогу. Почалася бійка. Крики, гуркіт, удари. Один нападник упав, інші кинулися навтьоки.

Прокл стояв посеред кімнати з подряпаним обличчям, але неушкоджений. У руках він тримав ту саму Біблію, яку відкрив за мить до нападу. І він знав: це був знак.

Новий виклик

Наступного ранку Прокл зібрав своїх найближчих друзів.

— «Ми перемогли Некадима, але зло не зникло. Воно лише змінило маску. І тепер буде ще підступнішим. Але ми не самі. Бо з нами Бог. Якщо ми зупинимося зараз — даремно була вся боротьба. Ми мусимо йти далі. Мусимо довершити».

Його слова прозвучали, як заклик. Люди підвелися, і в їхніх очах горів вогонь.

Прокл відчував: попереду нова війна. Важча, хитріша, небезпечніша. Але він також відчував, що Бог дав йому місію. І доки в ньому битиметься серце, він буде йти до кінця.

Бо він — «посланець світла».