РОЗДІЛ 14. ВИПРОБУВАННЯ

Перша хвиля змін розійшлася планетою. Люди відчули її, навіть якщо не розуміли, що відбувається. Декому стало легше дихати, ніби пелена спала з їхніх очей. Інші ж, ті, хто занурився у зло, відчули щось інше — страх. Темрява не бажала відступати. Вона мала своїх слуг. Вони відчули загрозу і зібралися разом, щоб знищити те, що могло змінити їхній поганий світ, що базувався на страху і примушенні людей, руйнувати і шкодити собі в кінці кінців.

Марата схопили. Його привели до володарів цього світу — тих, хто правив через жорстокість і страх. — Кажуть, ти спілкуєшся з невидимими силами, — заговорив до нього грубо правитель, щоб задушити зміну до кращого, але сталося диво і він звільнив Марата, тому що Господь вплинув на ньго, і володар тяжко захворів. Марат і його прибічники не мали зброї, але мали віру і тому вони перемогли.

І тоді сталося диво. Світло прорвало темряву. Голос Бога пролунав над планетою.

— Ви зробили вибір. Тепер і Я зроблю Свій і тому Я з вами. Темні володарі зникли. Їхній страх, який вони сіяли навколо, поглинув їх самих. Планета відроджувалася.Проокл відчув, що його місія завершена.

— Ти добре впорався Довершувач, — пролунав голос Бога. — Ти виконав Моє завдання. Настав час повернутися. Світло огорнуло героя. Він знав, що його історія завершується тут, на цій планеті, але не завершується назавжди. Бог завжди матиме потребу в праведних людях, хоча Він і всемогутній, тому Він користується тим, що Сам і створив, але вибір і добра воля завжди за ними, така воля Господа́.

Світло, що осяяло небо, не було звичайним світлом. Воно не сліпило — воно проникало в глибини душ, розкриваючи істину про добро і зло, про справжнє й підробне, про силу віри і слабкість страху. Люди падали на коліна не від жаху, а від розуміння і вдячності. Вони бачили в Мараті не пророка і не месника — а приклад добра, бо воно дає благо, а не забирає його, як це робить зло. Вони бачили в ньому просту людину, яка вірить, навіть тоді, коли все навколо кричить, що це безглуздо під впливом ілюзії . Це і є єдиний шлях, щоб добро перемогло. Інколи важкий, але практичний і єдиний, вірний шлях.

Ті, хто стояли з ним, відчули у своїх серцях тепло. Це була нова зміна — не тіла, а духп в їхніх серцях. Зміни не були гучними. Не було вибухів, не впали стіни, не загриміли грози. Але зло, що ховалося в серцях, почало тікати, бо їм там вже не було місця. Володарі, які роками панували над людьми завдяки страху, один за одним зникали в тіні, з якої прийшли. Їх не знищили — вони самі стали жертвами того, чим правили.

Марат стояв на вершині пагорба біля храму, що вже світився новими вітражами. Його очі дивилися в небо. Він не шукав винагороди. Він просто дякував Богу

Прокл, що спостерігав за цим із невидимого простору, відчув глибокий спокій. Він більше не був потрібен тут. Місія його тут завершене, але її наслідки триватимуть, і головне що добро перемогло зараз.

— Ти добре впорався, — пролунав голос Бога знову, спокійно, але глибоко. — Не силою, а вірою. Не гнівом, а прикладом. Тепер твоя подорож триває в іншому напрямку, в напрямку, якого ти бажаєш і який Я тобі підкажу.

Герой відчув, як простір навколо нього починає світитися — не яскраво, а ніжно, як світанок після довгої ночі. Його сутність почала підніматися вгору. Він не тікав, не зникав — він повертався. Туди, звідки був посланий. У Царство, де час не має влади, а світло — це мова, якою говорить Любов Господа.

А на планеті залишився побудований, відновлений храм. Марат, що став символом надії. Люди, що відчули зміни на краще. І віра — як невидимий щит, що тепер охоплював їхню реальність.

Історія Прокла завершувалася не крапкою, а трьома — бо добро, якщо воно справжнє, завжди знаходить нові серця.