РОЗДІЛ 12. СТРАЖ РІВНОВАГИ

Господь відкрив перед Проклом нову безмежність. Він відчув, як простори розгортаються, немов сторінки величної книги, де кожна зірка — це окрема літера, кожна галактика — слово, а весь всесвіт — одне єдине речення, написане рукою Творця. Герой бачив зоряні світи, віддалені галактики, місця, яких не міг навіть уявити за земного життя. Але його серце не заполонив захват чи цікавість дитини — він розумів: це все створене не для милування, а для праці.

— Світ потребує рівноваги, — почув він голос Господа. — Ти будеш тим, хто стежить за нею. Там, де зло виходить за межі допустимого, ти маєш втручатися. Але пам’ятай: не кара, а пробудження. Не насильство, а нагадування. Ти — Довершувач.

Прокл відчув, як у ньому розгортається сила, але вже не та, що належала його колишньому тілу. Це була сила іншого порядку — духовна, невидима, але впливова, як подих вітру, що може розворушити море. Він міг торкатися сердець, спрямовувати думки, надихати або застерігати. І це було набагато більше, ніж фізична могутність. Тільки головне, не змінювати думки людей!

— Як мені діяти? — промовив він у простір, хоча слова більше не були потрібні.

— Я дам тобі знання у потрібний момент, — відповів Господь. — Бо якщо дізнаєшся все наперед — спокусишся владою. Іди й чекай знаку.

І ось він опинився в безмежному просторі. Перед ним розкрився космос, але вже не як безжиттєва пустка. Він відчував життя навіть там, де воно ховалося у найменшій іскрі. Він відчував хаос і порядок, боротьбу й гармонію. Його перше завдання чекало попереду.

Він рухався крізь безкінечність без руху, існував там, де мав бути. І раптом його сутність пронизав поклик — пульсуючий спалах правди, яка вимагала втручання. Це був заклик не від однієї людини, а від цілої цивілізації.

Світ, схожий на Землю, але водночас інший. Інші істоти — вищі й нижчі за людину, але з тією ж головною рисою: душею і свободою вибору. Прокл відчув, що зло вже пустило тут коріння. Воно обплутувало серця, робило їх жорстокими, перетворювало на джерела страху й ненависті. І він зрозумів: форма не має значення. Людина чи інша істота — все одно перед ними стоїть той самий вибір: світло або темрява.

---Він наблизився — не кроками й не польотом, а всією своєю сутністю. У столиці того світу жила молода істота, чиста серцем, але налякана. Її батько загинув, борючись проти жорстокого правителя, і тепер у її руках був вибір: помститися чи простити, зламатися чи піднятися.

Прокл торкнувся її свідомості лагідним подихом. Не словами, а відчуттям спокою. Не наказом, а натхненням. І в її серці спалахнула іскра надії. Вона піднялася перед натовпом, що вже готувався до кривавої розправи, і сказала слова, які народилися не з ненависті, а з любові. І натовп замовк, відчувши в її голосі те, чого так бракувало — правду

Прокл спостерігав. Він не був більше рятівником у людському розумінні. Він був стражем. Він не ламав природного перебігу подій, не примушував нікого. Але він був поруч у той момент, коли світ хитався над прірвою.

— Ти вчишся швидко, — знову пролунав голос Господа. — Але пам’ятай: твоя сила — не у величі, а в тонкості. Істинна влада — це відповідальність, а не тріумф.

Герой схилив голову. Він знав: попереду його чекають ще складніші вибори, нові випробування, зустрічі з тими, хто буде чинити опір не через злість, а через страх. І йому доведеться торкатися не лише до окремих душ, а до цілих народів, які втрачали орієнтири.

У нескінченному просторі прозвучала нова хвиля поклику. Вона була іншою — глибшою, гострішою. Його наступна місія вже чекала. І він вирушив, бо розумів: тепер він не просто Прокл. Він — Довершувач, Страж рівноваги, слуга Господа, що торкається сумлінь у вирішальні моменти буття.

Його історія не завершилася. Вона лише набирала нових обертів, перетворюючись на служіння в масштабах, які раніше здавались недосяжними. І світло, яке він ніс, не належало йому — воно належало Богу. А його завдання було лише одне — передавати його далі.