РОЗДІЛ 10 ПІДНЯТТЯ ДО НЕБА

Коли Прокл завершив свою місію, і всі темні куточки космосу, які могли бути очищені, вже стали світлими, він відчув — його час на земній дорозі добіг кінця. Усе зло, яке йому судилося викрити, було викрите; усі серця, до яких він мав доторкнутися, вже почули його слово і змінилися. У тиші, що настала після останнього подвигу, він вперше за довгі роки відчув справжній спокій.

Однієї ночі, коли небеса вкрилися прозорими туманами, схожими на полотно, на якому Господь малював вічність, герой знову стояв серед тих дивних потоків енергії. Він вдихав її, відчуваючи, як сила, якою він користувався, уже не належала йому — вона наче поверталася назад до свого джерела. І тоді прийшов поклик. Він не почув його вухами, не побачив очима, але серцем ясно зрозумів: це був голос неба, голос Батька.

«Твоя місія виконана», — мовили тихі, але величні слова в його душі. Це не був наказ і не було холодне завершення. Це була ніжна, майже батьківська вказівка. Він давно чекав її, не зупиняючи свого шляху. Господь підтвердив те, що Прокл відчував: на землі його завдання закінчене, і тепер чекає інший шлях.

Сили, які він отримав, почали поступово відходити від нього. Спершу він відчув, як гасне його надлюдська міць, потім — як зникає внутрішнє сяйво, що давало йому бачити глибше, ніж інші. І замість сили приходив спокій. Він не боявся. Навпаки — відчував свободу. Його серце, наповнене роками боротьби й добрих справ, тепер було готове до нового кроку — кроку у вічність.

Перед його очима розкрилося світло. Воно було не осліплююче, а тепле, живе. Чим довше він дивився, тим ясніше розумів: це не просто світло, це були відкриті двері в нову реальність, у нове життя. Він зробив перший крок — і відчув, як ніби скидає з себе тягар земних турбот, сумнівів і страхів.

Це не було схоже на звичайний підйом угору. Це було радше пробудження, вихід із темряви у світло. Він залишав усе, що було на землі: біль, втому, навіть свою смертну оболонку. Але він не втратив найціннішого — пам’яті про все зроблене добро. Це був його багаж, його безцінний скарб, який він ніс у вічність.

Душі, яких він торкнувся, наче йшли поруч із ним у цьому сходженні. Він бачив їх — одних у світлі, інших у тіні, але всі вони змінювалися завдяки тим словам і вчинкам, що він залишив на землі. Він відчував подяку від тих, кого захистив, кого підтримав у найтяжчий момент. Їхні голоси зливалися у величний хор: тихий, але сповнений сили. Це була його нагорода, його спадщина.

І коли він піднявся вище, світло стало настільки глибоким, що вже не мало ні початку, ні кінця. Воно проникало в нього, очищало й відкривало нове розуміння. Це не було просто блаженство — це була істина. Він побачив, як усі його страждання, усі його перемоги й поразки зливаються в один гармонійний візерунок. І зрозумів: Господь від самого початку вів його цим шляхом, випробовуючи, але й підтримуючи.

Герой більше не відчував себе людиною в обмеженому сенсі. Його душа розширилася, немов охоплюючи простори, які колись здавалися недосяжними. Він був піднятий у небеса не тілом, а душею, яка пройшла через вогонь випробувань і не зламалася. На землі він став невидимим, але в пам’яті людей залишився назавжди. Його тінь, його добрі вчинки, його приклад — усе це жило в серцях тих, кого він торкнувся.

У цей момент він усвідомив: небо — це не кінець. Це лише початок. Початок нової сутності, де немає більше болю, страху чи боротьби. Тут була лише чиста любов і праведність, які стали єдиним цілим. Тут він був не сам — він був з Богом, і це було його найвищою нагородою.

Він зупинився, окинувши останнім поглядом земний світ. Там залишалися ті, кому ще доведеться боротися. І він знав: Господь пошле інших, щоб продовжити справу. Йому ж судилося бути прикладом, пам’яттю, світлом, яке вже ніщо не погасить.

І коли він зробив свій останній крок у світло, небо відкрилося й прийняло його. Це було підняття не лише душі, а й усіх тих добрих справ, які він зробив. Його життя перетворилося на вічний відгук у серцях людей, на живий доказ того, що один, навіть слабкий на початку, може змінити світ, якщо йде з Богом.

Підняття Прокла було не завершенням, а входженням у вічність. І все це було по волі Господа, згідно Його досконалого плану.