Розділ 1 Вибір

Він прокинувся серед ночі від болю. Спершу це здавалося звичайним головним болем, як після тяжкого дня чи безсоння. Але за мить він зрозумів: це щось інше. Біль не просто пульсував у скронях – він розширювався, ніби невидимий вогонь пробирався всередину його мозку, розливався хвилями й заповнював кожну клітину свідомості.

Його тіло лежало нерухоме, наче скам’яніле. Та розум… розум розривався на частини, ніби хтось рвав тонкий аркуш паперу руками, не залишаючи нічого цілісного. Серце билося в шаленому ритмі, але тіло відмовлялося слухати.

Це не був сон. І не марення. Це було вторгнення.

Він відчув, як щось величне й невимовно могутнє увійшло в нього. Не просто в думки чи почуття — воно проникало глибше, в саму сутність, у найпотаємніші глибини, де навіть він сам ніколи не бував. Це «щось» стискало його душу, немов намагалося втиснути океан у крихітну краплю води. І цей океан не просто був — він жив, він дихав, він палав світлом і силою.

Час розчинився. Він не міг сказати, скільки це тривало: хвилини? години? чи, може, цілу вічність? Йому здавалося, що він одночасно народжується і вмирає безліч разів.

А потім — тиша.

Він лежав на ліжку, тяжко вдихаючи повітря, ніби після довгого занурення у глибину. Тіло було виснажене й майже безсиле, але свідомість… свідомість горіла. Він відчував себе переповненим знанням, яке ще не вмів зрозуміти.

І тоді прийшло перше слово.

— Чуєш?

Він здригнувся. Це не був його власний голос. Не відлуння думки, не спогад. Це було щось більше. Голос лунав усередині, але в той же час він заповнював весь простір навколо, ніби говорив сам космос.

Він не відповів. Він лише чекав.

— Я знаю тебе, — продовжив Голос. Знаю за ім'ям яке на небі і його могутній дух в тобі 

В його свідомості раптово зійшло розуміння: це не просто слова. Це були Знання. Це була Істина. Істина, яка не потребує доказів.

— Ти праведний. Але ти не особливий, ти обраний з майбутнього. Ти не народжений для слави чи величі. Ти просто ніколи не творив зла свідомо і зловмисно. І тому я даю тобі можливість виправити те, що людство зіпсувало. Щоб Моя справа в цьому було довершена.

Його серце калатало, мов у пастці, але це була бажана пастка. Він відчував, що зараз відбувається щось неймовірне, щось, що змінює не лише його життя, а й саму суть його існування.

— Я дам тобі завдання, — промовив Голос.

І тут перед його очима з’явилися видіння. Картини, настільки реальні, що він міг відчути холод металу, запах пилу космосу. Уламки кораблів, покинуті супутники, шматки заліза й скла, що кружляли серед зірок. Це були мертві залишки великих планів і зруйнованих надій.

Але серед усього цього було й інше. Щось темне. Тіні, що рухалися в холодній порожнечі. Постаті, позбавлені тепла, світла, навіть форми. Вони нагадували людей, але не були людьми. Їхні крики не мали звуку, їхні страждання не мали меж.

— Це покарані, — промовив Голос. — Ті, хто впав у гріх байдужості. Ті, хто мав талант творити добро, але закопав його в землю. Вони не в аду, бо не творили відвертого зла. Але й не в раю, бо не обрали світла. Їхній дім — темрява непроникна, холод і забуття.

Він затримав подих. Йому стало страшно навіть дивитися на них.

— Але вони зможуть послужити тобі. Я дам їм шанс. Даси їм завдання — і вони виконають його. І в процесі буде видно, хто до чого прагне. Даси їм сенс — і вони вже зрадіють. Бо навіть у тьмі знайти роботу — це полегшення для них. І тим, хто виявить слухняність і віру, я дарую прощення.

Він здригнувся.

— Я не зможу…

— Зможеш, — відповів Голос. І в цих словах було стільки впевненості, що його сумніви почали розчинятися. — Бо я знаю твоє майбутнє. Не тому, що ти запрограмований роботи, а тому що Я був і є в майбутньому тому, що майбутнє це частина Мене. Тому Я там і тут кожну мить, як наприклад електрон.

І тоді він побачив Космос. Не чорну безодню, а живий, сяючий простір. Кожна зірка була знаком, кожен уламок — завданням, кожна загублена тінь — можливістю спасіння. І він зрозумів: усе його минуле було лише підготовкою до цього моменту.

— Ти не будеш один, — знову промовив Голос. — Я поруч. І ті, кого покарано за бездіяльність, стануть твоїм військом. Армією світла. Бо навіть із тіні може вийти світло, якщо вона прагне його.

Прокл заплющив очі. І коли відкрив їх знову — світ був інший. Звичні речі видавалися крихкими й недовговічними, мов іграшки. Але тепер він бачив головне: його власне життя більше не належало йому. Він був обраний. Він був призначений.

Він став Наглядачем.

І від тієї миті він уже не був колишнім. Дух того що з неба, якого Бог знає на ім'я, зробив свою роботу всередині Прокла.