Посланець під дубом
Посланець під дубом
Під дубом древнім, що схилився в тишу,
Сидить козак, як тінь минулих літ.
Він пише лист — не з гніву, а з душі,
До великого султана, що страхом тримає цілий світ.
«О султане, володарю престолу,
Твій трон блищить, мов сонце у пітьмі.
Та є земля, де серце б'ється в полі,
Яка не зносить пута ні кайдан,
Її воля — спів, а не життя у болі,
Вона шукає шлях, а не капкан.
Ні москалі, ні панство з Варшави
Не затоптали нашу правду в тінь.
Ми — сини степу, не жертви держави,
Нам — не наказ, а рідний шлях і чин.
Твоя матуся — з Подільського краю,
Надія, що в красі була мов цвіт.
Хатідже Турхан — як пісня у милому раю,
Її душа — це весь наш світ.
Чи не в тобі, султане, кров та сила
Що не від війни — від серця і весни?
Чи не з Надії ніжність проросла у крила,
Що розпростерлись в ім’я вільної пітьми?
Чи не в тобі, султане, є наш голос?
Чи не в тобі — Надії ніжний знак?
Тож не дивись на нас, як на покірних,
Ми — не піддані, ми — браття, не слуги, а гідності маяк.
Пошли нам слово, а не меч із сталі,
Щоб не згасала волі ясна мить.
Бо ми не просим трону чи медалі —
Лиш право жити, як душа велить.»
Під явором, де лист вже міг спочити,
Там вітер знав всю силу цих речей.
Його слова не вмруть у невеликості —
Вони зростуть у вільності людей.
1669 рік, Січ на Хортиці.
#1452 в Різне
#272 в Поезія
#183 в Історичний роман
Відредаговано: 03.07.2025
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
