***

Коли Пол Одрі, Курт Коен і зірка компанії Енді Блейк вже зібралися біля дерев’яного причалу, що білів на сонці, щоб викликати таксі в аеропорт, Том Гордон з’явився з кислою міною на обличчі. Він виглядав, ніби хрущ, підчеплений на шпильці.

– Тільки не кажи, чудило, що ти не полетиш, – почав було Блейк у надії на те, що він помилився.

Гордон окинув винуватим поглядом трьох, потім кивнув головою.

Виглядало це несподівано, навіть трохи шокуюче.

– Сподіваюся, ти жартуєш, – втрутився Одрі і трохи насупився.

– Я дуже хотів полетіти з вами до Форт-Лодердейла, але дружина, дружина, – Гордон зробив велику паузу і зітхнув, – вона хоче, щоб я був з нею. Чортові ліки! Вона захворіла на грип, або щось подібне.

– Але ми ж домовилися! Ми…

Відпустка в серпні була подією довгоочікуваною. Регіональна фірма «Твін», в якій усі четверо аміго, як їх прозвали колеги, працювали менеджерами з продажу і ще бозна-ким, дала рівно двадцять три дні на все про все. Таку можливість не можна було втратити. Гальмівні колодки, якими вже понад десять років торгувала ця фірма, нікуди не подінуться. В цьому ні в кого сумнівів не було. Блейк! Блейк, у якого «все завжди тіп-топ», запропонував полетіти на Гавайські або на Багамські острови; Одрі порахував, що немає нічого кращого, ніж Мексика – бюджетно, прикольно, але далеко, а Коен мріяв про спільну відпустку десь у Канаді, оскільки літо в Портмурі (штат Род-Айленд) в 1998 і так було дуже спекотним; сонце палило безжально, наче усі лінзи світу сфокусувалися в одній точці, випалюючи з міст залишки прохолоди. Коротше, пекло на Землі. Але друзі зупинилися на пропозиції «красеня» Гордона, який звернув увагу на Форт-Лодердейл (його сусіди щороку ганяють туди, і це не дивно) – курортне містечко на східному узбережжі південної Флориди, немов кликало до себе. Як з’ясувалося, летіти туди зовсім недалеко – кілька годин і все в ажурі; ціни на готелі невисокі, а білосніжні пляжі не поступаються красою пляжам Майамі, які розкинулися всього в 37 кілометрах від містечка. Коротше, недорого і недалеко, – ці слова виявилися вирішальними під час вибору «куди полетіти». І тепер з’ясовувалося, що найщасливіший у компанії «королівських мушкетерів» Том Гордон нікуди не летить. Так, так, він дійсно нікуди не збирався летіти. Це не було жартом, розіграшом, або чимось ще. Він просто сказав «ні». Свого часу саме Блейк підштовхнув Гордона одружитися з цією… Ельзою – дивною дамочкою з сусіднього офісу компанії «Кронос», тепер вона посеред літа захворіла і хлопець нікуди не полетить. Подумати тільки! Це називається – приїхали.

– Ти ж їй казав, що ми завжди, ЗАВЖДИ разом відпочивали? – поцікавився Коен.

– Усе вона знає. Просто так вийшло. Вибачте, хлопці.

– Чорт, сумно! – видавив Блейк і глянув кудись убік.

– От же ж халепа! – підхопив Коен.

Легка напруга буквально зависла в повітрі. Пахло розпеченим асфальтом та свіжоскошеною травою. Усі четверо мовчали. На кілька хвилин серпневе сонце сховалося за шматками хмар, що повільно тяглися в синяві.

Повіяв приємний теплий вітерець.

– А в мене тут дещо з собою є, – раптом вигукнув Одрі з усмішкою на обличчі. Усі вже зрозуміли, про що він. Його руки потягнулися до спортивної сумки, з якої з’явився чорніючий «Кенон» моделі «Ес 50 І» – фотоапарат, який ніби був створений для відпусток. – Швиденько ставайте до поручнів.

– Починається! Його хлібом не годуй, дай тільки апарат в руки!

– Фотоманіяк!

Прокотився сміх.

– Швиденько. Не затримуємося, – продовжив Одрі майже командним тоном.

На обличчі трьох з’явилася легка розгубленість, але коли Одрі діставав свою «цеглу» (а це він робив нерідко), фотосесії вже було не уникнути. Навіть не було сенсу чинити опір – дохлий номер. Втім, цього разу заплатили якомусь хлопчику, який з’явився біля причалу, як міраж серед пустелі, і охоче погодився зробити одне-єдине фото. Усі четверо – в світлих футболках (майже всі; у Блейка були абияк обрізані рукави), зосередили свої незадоволені погляди на фотоапарат.

– А тепер я хочу почути слово «черри», – вигукнув хлопець, але жодних усмішок на обличчі не з’явилося. Клацання, спалах, знято.

– І куди ти хочеш ці пики потім помістити, а, Одрі? – запитав Блейк без будь-якого інтересу. – У тебе вже вагон цих фотографій.

Той у відповідь лукаво усміхнувся і повідомив, що відправить плівку на прояв у фотосалон (якомусь приятелеві на ім’я Бутч), а потім той розішле знімки всім трьом. Але оскільки не всім зараз зручно, це станеться, швидше за все, після відпустки, можливо, трохи раніше.

Ще кілька хвилин всі обговорювали раптові зміни в планах Гордона, доки до наміченого місця не під’їхало таксі. Воно навіть не під’їхало, а підлетіло на хвилинку раніше, що здивувало Одрі.

– Може, все-таки махнеш з нами ? – з надією запитав Коен.

– Не можу, хлопці, наступного разу. Жінки – самі розумієте – потребують уваги і все таке. Якщо я полечу, вона мені не пробачить.

– Ну і дружина, – пробубнив Одрі, – адже ти тільки третій рік з нею, а вона на тобі вже їздить, як відьма.

– Ага!

– Що зроблено, то зроблено, – підсумував Блейк, складаючи речі в багажник темного «Форда». – Будемо їхати.