Весілля

Останній тиждень перед весіллям промайнув так швидко, що Таня навіть не помітила його у безкінечних клопотах. І ось настав найочікуваніший, найжаданіший та найщасливіший день у її житі. Сьогодні вона мала стати дружиною. Дружиною шанованого та розумного чоловіка, науковця, доцента. Нехай часом навіть трохи черствого і вимогливого. Але, безумовно, гідного та порядного. Вони створять родину, ланку суспільства, єдине ціле, команду.

Дівчині ніколи не буде соромно за Арнольда, адже їй не доведеться витягати його напідпитку з наливайок. Хоч він і не дасть їй зайвий раз відпочити, але й сам ніколи не байдикуватиме на дивані. Вона зможе бути спокійною за майбутнє власних дітей. Не потрібно буде перейматися за те, щоб влаштувати їх до дитсадка, школи, а тим паче універу. Може професія університетського викладача й не найоплачуваніша в нашій країні, але вона забезпечує доволі гарний пласт потрібних зв’язків. Тим більше, це сьогодні Арнольд звичайний доцент. А через десять років він може стати професором, деканом і навіть ректором. З його наполегливістю, любов’ю до роботи та науки це все доволі прогнозовано.

   Тетяна стояла посеред кімнати у розкішній весільній мережевій сукні. Вона була довгою, вузькою та приталеною, повністю закривала руки і оголювала майже половину спини. Її колір був білим з легким, ледь-помітним кремовим відтінком. Волосся дівчини було підняте догори й зібране у пишну, але акуратну весільну бабетту, яку прикрашала невеличка діадема з фатою до пліч.  Поряд крутилася святково вдягнена Аріна, яка постійно щось поправляла нареченій і бабуся Віра Павлівна.

— Яка ж ти у мене гарна, доню! — На очах старенької виступили сльози. — І так схожа на свою покійну матір. Про що ти задумалася, квітонько моя?

Онука міцно обійняла її і наказала:

— Так, тільки не плакати. Бо я зараз також почну і зіпсую собі весь макіяж.

— Не буду. — Пообіцяла старенька.

— Задумалася про своє майбутнє сімейне життя, бабусю. Воно обіцяє бути щасливим та спокійним поряд з таким чоловіком як мій Арнольд Борисович.

— А як же інакше? Тільки так! — Запевнила Віра Павлівна.

Потім жінка підійшла до шухляди, дістала старі, чорно-білі фото й промовила:

— Дивіться дівчата, це Танюшина мама, моя донька Аліса у день свого весілля.

Наречена з Аріною підійшли ближче і взяли до рук світлину. Молода жінка дійсно дуже нагадувала Тетяну, була майже її копією.

— Як ти схожа на свою маму… — Прошепотіла Аріна.

— Все, досить-досить. — Дівчина замахала руками перед очима аби не почати плакати. — А то я точно зараз розревуся й доведеться їхати до РАГСу навіть не нафарбованою. Арнольд ще перелякається й в останню мить відмовиться бути моїм чоловіком.

— Сплюнь! — В один голос промовили дружка з бабцею.

***

Арнольд Борисович одягнув темно-синій піджак на білу, накрохмалену та ідеально випрасувану сорочку, який дуже личив його блакитним очам. Він ще раз оглянув себе і покрутився перед дзеркалом. В останній раз він так хвилювався лише перед захистом дисертації.

Нібито не було жодних приводів за щось перейматися. Сьогодні вони у центрі уваги, сьогодні їх день. Зберуться рідні, друзі, вся кафедра. Їх з Танею справа лише насолоджуватися цією подією, святкувати, приймати вітання та подарунки. Але не дивлячись на те, що попереду  на них чекали лише приємні речі, серце калатало, а руки тремтіли від переповнюючих емоцій. А він ще й мріяв про те аби колись бути присутнім на партнерських пологах! Та він там взагалі свідомість втратить!

— Хвилюєшся? — З посмішкою запитав його друг та колега з кафедри й похлопав по плечу.

— Трохи є. — Зізнався доцент.

— Не переймайся, брате, сьогодні ваш з Тетяною день і все пройде чудово!

— Дай Бог.

— Нам вже час їхати. — Боярин подивився на годинник. — Бо ще запізнимося до РАГСу.

***

Вони стояли разом, тримаючись за руки: гарні, молоді та щасливі. Всі гості, що зібралися аби бути присутніми на весільній церемонії, милувалися парою та перебували в передчутті скорого гучного святкування у ресторані. Працівниця РАГСу урочисто вела свою пишну промову. Нарешті вона звернулася до молодят із запитанням чи готові вони укласти шлюб.

— Чи згідні Ви, Арнольде, взяти Тетяну за дружину, оберігати та піклуватися про неї?

— Так! — Без жодної паузи випалив доцент.

— Чи згідні Ви, Тетяно, взяти за чоловіка Арнольда, підтримувати та надихати його?

Дівчина згадала, як він невдоволено пирхав і звинувачував її у тому, що вона збирається сісти йому на шию. Згадала про Світлану Собецьку і те, що чоловік навіть нічого не розповів про це. І зараз вона має погодитися жити з ним усе життя. Якась миттєва відразу промайнула у її серці.

Залою пішли перешіптування, а звикла до всього за роки роботи у РАГСі жіночка, спокійно повторила ще раз:

— Чи згідні Ви, Тетяно, взяти за чоловіка Арнольда, підтримувати та надихати його?

Якби не пауза, яка виникла у відповіді нареченої, чоловік ніколи б не наважився на таке безумство. Він не став би псувати весілля. Але саме це мовчання подарувало йому шанс і Сергій аж підхопився з місця: