Милі сваряться - тільки тішаться

— Не розумію, як ти могла звільнитися?! — Вкотре невдоволено бубнів Арнольд.

— Пояснюю ще раз: так склалися обставини. — Дівчина вже починала дратуватися.

— Які обставини? Вдале заміжжя? — Фальцетом взвизгнув доцент. — Думаєш перетворитися на домогосподарку, щоб зажити тихо та спокійно?

— А, на твою думку, у домогосподарок життя – суцільний спокій та дозвілля? — Здивувалася Таня.

— Отже я правий? Я вірно розкусив твій задум! — Очі чоловіка палали нездоровим вогником тирана-переможця.

— Чекай-но. — До неї поволі почало доходити значення всіх слів, сказаних Арнольдом. — Ти хочеш мене звинуватити у тому, що я зазіхаю на твої гроші?

Чоловік важко зітхнув, зняв окуляри і потер перенісся:

— Зрозумій, мені потрібна жінка-партнер, жінка-друг, а не утриманка. Я й обрав тебе через те, що ти самостійна, працюєш,  а не полюєш за грошима чоловіка.  І що мені думати, коли ти звільняєшся за тиждень до весілля? А що буде після того як ми розпишемося? Тобі раптово знадобиться норкове манто, без якого ти й так жила щасливо двадцять дев’ять років? Чи може автівка, яку ти навіть не вмієш водити?

Дівчина слухала його й не могла повірити власним вухам. Невже все це вона чула від майбутнього чоловіка?

— Ну знаєш, мене ще ніхто не називав утриманкою! — Її щоки палали, а очі метали грізні блискавки.

— Та я не називаю тебе утриманкою! Я й не дозволю тобі нею стати. Тільки не зі мною. — Пояснював доцент. — Я просто намагаюся все зрозуміти. Ти ж не хочеш мені нічого пояснювати!

— У мене можуть бути свої особисті таємниці? — Насупилася вона.

— Які таємниці, Таню?! Які таємниці можуть бути у заміжньої жінки?! Що ти говориш?! Хіба що наявність коханця!

Раніше менеджерка зовсім не помічала за Арнольдом ревнощів й замашок домашнього тирана.

— А в тебе також не буде жодних таємниць від мене? — Вражено перепитала дівчина. — Як же особистий простір?

— Сім`я – це єдине ціле. — Знайшов вагомий аргумент він.

Таня навіть подумати не могла, що її звільнення зі шлюбної агенції відобразиться на стосунках з майбутнім чоловіком настільки негативним чином. Спочатку вона раділа зменшенню навантажень та появі вільного часу. Думала, що матиме змогу підготуватися до весілля, до якого залишався всього лише тиждень. Походить до салону, на масаж і на весільній церемонії виглядатиме справді гарною: свіжою та квітучою, а не ховатиме втому за кілограмами косметичної штукатурки на обличчі.

У неї навіть не виникало жодної думки, що її позиція зустріне такий опір з боку Арнольда. Яке сімейне життя очікуватиме її попереду? В чому вона може бути звинуваченою ще? Цікаво, якщо вона дозволить собі з’їсти шоколадку чи останній шматок торту, не запропонувавши йому, це вже розцінюватиметься як крайній прояв егоїзму?

— Я обов’язково знайду нову роботу. — Пообіцяла вона. — Обов`язково. але пошуками займуся вже після весілля! Ну сам подумай, який резон ходити зараз по всім цим співбесідам, нервувати.

— А навіщо втрачати час? — Не розумів доцент. — Це ж не буде забирати весь твій день. Встигатимеш і щось підшукувати і до весілля готуватися.

— Але я стомилася, любий. — Таня не знала як донести йому своє бажання не відволікатися зараз на працевлаштування.

— Цікаво, а коли я буду приходити додому з роботи, а в холодильнику і на плиті буде пусто, що тоді? Ти також скажеш мені, що стомилася? А що буде, коли в нас з’являться діти? Коли ти все встигатимеш, якщо так стомлюєшся? Ти взагалі розумієш, що вийшла заміж за наукового працівника, а не депутата? Персоналу з домашньої обслуги і няньок у тебе не буде!

— Ще не вийшла! — Огризнулася вона.

— Отакої! — Сплеснув у долоні чоловік.

Якийсь час вони просто мовчали, відходячи від емоцій та сказаних одне одному у запалі слів. Як тільки градус збудження почав падати, в Тетяні проснулася чи то жіноча мудрість, чи то терпіння, варте кращого застосування. Вона підійшла до Арнольда, міцно обійняла його ззаду й увіткнулася носиком між його лопаток.

— Пробач, котику. — Лагідно прошепотіла вона. — Я вже завтра зателефоную по декільком вакансіям. І будь ласка, більше ніколи не думай про мене поганого.

— Ти також пробач мене. — Відповів він. — Останнім часом я сам не свій. Для мене створення сімї – це раз і назавжди. Страшно помилитися.

— Мені також страшно. — Ще тихіше прошепотіла Таня. — Хоча я й не вважаю, що весілля має бути одним єдиним на все життя, краще розлучитися, якщо двом людям вже так погано та складно разом. Але мені також не хочеться робити хибних кроків.

— Але ж ми не помиляємося? — Ніжно запитав Арнольд.

— Сподіваюся, що ні. — Не зовсім впевнено відповіла дівчина.

— Ти говориш не надто переконливо. — Відмітив доцент.

Потім він узяв її обличчя до рук, обережно нахилив убік і почав довго та пристрасно цілувати. Через декілька хвилин всі образи та непорозуміння між ними почали забуватися.

— Так, а тепер давай наново! — Весело запропонував чоловік. — Але ж ми не помиляємося?!