"Мама" Віка

Сергій очікував на детектива у своєму офісі. По телефону той доповів йому, що має розповісти багато цікавого і попередив, що зустріч триватиме щонайменше годину. Чоловік навіть відмінив деякі справи й з нетерпінням цокотів ручкою по столі. Двері до його кабінету відчинилися, спочатку показався піднос з чашечками кави, а вже потім поважна Віолетта Леопольдівна.

         — Серьожа, Ігор уже під’їхав. Зараз він роздягається і заходить сюди.

         — Дякую за каву, Віолетто Леопольдівно. — Кивнув чоловік. — Нехай найближчим часом нас ніхто не турбує. Всі дзвінки потім.

         Детектив швидкою ходою підійшов до столу, чоловіки привіталися і потисли одне одному руки.

         — Зізнаюся, Ви мене заінтригували, Ігоре. — Посміхнувся Сергій.

         — Я й сам дещо шокований від того, що мені довелося дізнатися.

         — Що з Аріною? Куди вона втрапила? — Занервував чоловік.

         — Заспокойтеся. Зараз з Вашою сестрою вже все добре. Небезпека їй не загрожує. Давайте я розповім усе по черзі, добре? З самого початку.

         Сергій мовчки кивнув й склав долоні «будиночком» біля обличчя.

         — Я можу палити? — Запитав детектив.

         — Будь ласка. — Дозволив господар і підсунув попільничку ближче до гостя. 

         Ігор чиркнув запальничкою, з задоволенням затягнувся димом улюблених «Dunhill», зробив ковток міцної кави без цукру і почав розповідь:

         — Все почалося ще у далекому 1996 році, коли Абелова Вікторія Степанівна працювала директором інтернату в місті М. Заклад цей був переважно для важких підлітків. Тоді молодій директорці було тридцять років. Звичайно, їй хотілося більше грошей і голодний інтернат був не тим місцем, де їх можна було заробити легко, швидко і у великій кількості.

         Вона звільнилася, орендувала торговий намет на базарі і почала їздити до Польщі за речами.  Але на цьому її контакти з інтернатом не обірвалися. Вона частенько навідувала колишніх вихованців, приносила їм апельсини, снікерси та інші смаколики, які у той час були для багатьох делікатесами. Вона знаходила для майже дорослих дітей все: час, піклування, турботу, ласку, добре слово. Все те, чого не могли чи не хотіли дати їм власні батьки. Не дивно, що підлітки боготворили Абелову, молилися на неї. Для хлопців вона ставала ніби другою мамою. Тим святим та непорочним образом, який чоловіки часто ставлять на перше місце у своєму житті. 

         Молоді хлопці закінчували інтернат і йшли у самостійне доросле життя. Звичайно, вони не забували про «маму» Віку, яка з радістю приймала їх під своє тепле, але впевнене і залізне крило. Вони, ніби видресоровані сторожові пси, були готові розірвати кожного, хто хоча б спробує образити їх покровительку. Таким чином Вікторія Степанівна забезпечила собі «кришу», як говорять у народі. В ті роки активно відбувалися рекетирства, поділ майна та влади. Команда Абелової наганяла страху на всіх жителів маленького провінційного містечка. Розбої, насилля, пограбування, до всього цього були присутні колишні вихованці інтернату. 

Люди, які хоч трохи розумілися на дійсному стані справ, чудово знали хто стоїть за всім цим беззаконням але змінити щось були не в змозі. Для звичайних же пересічних громадян Вікторія Абелова залишалася справжнісінькою героїнею. Вона, як і раніше, продовжувала допомагати інтернату. А також постійно розвозила стареньким продуктові пакунки й дешевий одяг, що розлазився після третього прання.  Все це забезпечило їй велику кількість виборчих голосів і вона навіть певний час ходила у місцевих депутатах.

Щоправда, щастя тривало недовго і через декілька років, наробивши великої плутанини у документах, вона потрапила до міліції. Але врятувалася легким переляком і завдяки всесильним грошикам, якимись дивом, перетворилася із підозрюваної на свідка. Чи потрібно говорити, що тоді умовний строк отримала зовсім інша, ні до чого непричетна жіночка.

Вікторія Абелова з`являється у Львові 2010 року в якості консультанта з питань економіки. За плечима вона має, на хвилинку, справжній, а зовсім не фальшивий диплом престижного київського вишу, у якому навіть ніколи не була. Жінка влаштовується працювати в одну крупну компанію з закордонними інвестиціями. Через декілька років, директора компанії вбивають на вулиці якісь головорізи, сам холдинг банкрутіє. А «мама» Віка через декілька місяців стає щасливою володаркою закордонної нерухомості. Як вона все це провернула, навіть не запитуй. Але по документам все було чисто.

Про те є люди, для яких документи не грають жодних доводів у цьому житті і саме від них Абелова ховається на Кіпрі, довгі роки навіть не з’являючись в Україні. В 2017 році вона повертається до Києва з новою зовнішністю, купленою у кращих пластичних хірургів та документами на ім’я Петрунько Катерини Григорівни.  Вона знаходить колишніх вихованців інтернату, більшість з яких вже не раз відмотали строк і відкриває «Салон езотеричних послуг мадам Абель». Ти тільки подумай яка тонка, ностальгуюча натура! Взяв сум за рідним прізвищем і жінка захотіла згадати його хоча б частково.

«Мама» Віка не просто дурить людей, виманюючи у них статки, вона діє куди більш небезпечніше та ризикованіше. До неї, серед інших клієнтів, звертаються забезпечені жінки, що мріють придбати увагу та кохання вподобаних чоловіків. Ворожка береться їм допомагати і активно задіює клієнток у ритуалах. Потім у діло вступають браття, вони ж колишні вихованці інтернату. Нічого не підозрюючій пані підмішують у напій наркотики перед ритуалом, а потім її люблять по черзі усі браття, не забуваючи фіксувати щасливі миті на фотоплівку та на камеру.