Методичка

Аріна більше не могла сподіватися на дію чар та магії у спробі привернути увагу Арнольда Борисовича. Тепер вона покладалася тільки на свою вроджену жіночність, сексуальність та хитрість. Це були ті три кита, на яких тримався весь процес зваблення. Нарешті дівчина вирішила скористатися тим, що було подаровано їй безкоштовно самою природою. 

         Сьогодні вона мала принести з собою до універу важливу для доцента методичку, яку він дав їй  ненадовго. Тільки-но вона увійшла до кафедри, як науковий керівник кинувся до неї:

         — Привіт! Ну що, не забула?

         — Кого? — Дівчина вдала, що нічого не розуміє.

          — Ну як кого? Методичку! Я ж тебе просив, нагадував учора!

         Раніше він ніколи не дозволяв собі так розмовляти з нею. А зараз відчитував її, ніби першокурсницю, що не з’являється на парах.

         — Ой, пробач! Я зовсім забула. — З провиною подивилася на нього аспірантка. — Не хвилюйся так. Давай заїдемо після пар до мене і ти її забереш? Якщо вона, зрештою, так тобі потрібна.  А взагалі, у тебе вже весілля зовсім скоро, а ти переймаєшся через якусь методичку.

         — Це моя справа за що мені перейматися. — Буркнув науковець. — У мене зараз вікно, їдьмо до тебе за матеріалом.

         — Ти що не виспався сьогодні, Арнольде? Я таким злим тебе навіть не пам’ятаю. — Занепокоїлася аспірантка.

         — Все добре. Вибач, якщо щось не так говорю. Просто втомився, чесно кажучи. До того ж останнім часом почувався не дуже добре. Тепер дратує будь-яка дрібниця, навіть ось на кшталт забутої методички. Пробач, Аріно.

         — Можеш не пояснювати. — Посміхнулася вона. — Я ж твій друг і все розумію.

         Аріна жила неподалік від універу й вони вирішила пройтися декілька зупинок. Дорогою вони майже весь час мовчали і це було страшенно не схожим на них. Раніше у них завжди знаходилися теми для розмов. Зараз же доцент з аспіранткою почувалися чужими одне одному людьми.

         Коли вони зайшли до квартири Аріни, господарка привітно запропонувала:

         — Може кави чи чаю?

         — Дякую, ні. — Відмовився чоловік. — Зараз я п’ю тільки воду, щось мені гіршає після чаю. Бери методичку і повернемося назад до універу.

         — А куди ти так поспішаєш? — Низьким голосом запитала у нього дівчина.

         — Як куди? На пари звичайно! — Не зрозумів її запитання Арнольд.

         — Ну добре. Чекай на  мене у залі. Я зараз піду до кімнати і швидко знайду те, що тобі потрібно. Вона лежить десь у шухлядці.

         — Аріно, ти що її навіть вчора не шукала, після того як я зателефонував тобі? — Образився чоловік.

         — Пробач. — Прокричала аспірантка з іншої кімнати.

         Він чекав на дівчину хвилин п'ятнадцять і вже навіть думав піти її шукати, коли Аріна нарешті повернулася до зали з маленькою книжечкою у руках. Власне, це була єдина річ, яка прикривала її груди. Верх аспірантки був повністю оголений, на ній залишилися тільки чорні брюки, що облягали стрункі ноги.

         — Тримай. — Вона простягнула книжечку доцентові. — Ось твоя методичка за яку ти так переймався. Ціла і непошкоджена.

         Арнольд Борисович відвів очі. Чоловік згадав ті часи, коли Аріна подобалася йому саме як жінка. Але він не знав як підступитися до неї і поступово зовсім втратив надію на якісь стосунки між ними, окрім дружніх. Зараз вона стояла перед ним напівоголена і він насилу вірив у це.

         Чоловік відчував її запах та близькість теплого тіла, бачив як її шкіра вкривається мурашками й від цього йому ставало спекотно: у голові, серці, животі, кругом. Він усвідомлював, що має за собою повне право на зраду. Таким чином він міг поквитатися з Тетяною, але не хотів робити боляче аспірантці.

         — Аріно. — Пересохлими губами промовив доцент. — Ти дуже гарна. Але я скоро одружуюся. І не хочу пропонувати тобі принизливу роль коханки.

         Вона мовчки вийшла з зали. Чоловік залишився розгублено сидіти на дивані, геть забувши про всякі методички. Через хвилину Аріна повернулася уже у светрі й промовила:

         — Вибач, сама не знаю, що на мене найшло. — Дівчина опустила додолу очі.

         Арнольд сумнівався чи варто взагалі розповідати про це, але врешті-решт наважився:

         — Ти довгий час подобалася мені не тільки як студентка.

         — Справді? — З надією в голосі перепитала вона. — І що ж змінилося потім?

         — Спочатку я втратив надію, що між нами може щось бути. А потім з`явилася Таня.

         — А потім з`явилася Таня. — Сумним ехом повторила вона.

         Він дивився у її очі, що стали блакитними завдяки лінзам. Разом з синім волоссям вона нагадувала йому якусь інопланетну істоту. Лілу з «П’ятого елементу». І хоч їх образи були зовсім різними, чомусь зараз Аріна асоціювалася у доцента саме з нею. Чоловік не втримався і від ніжності, що переповнювало його серце, обережно погладив аспірантку по голові, заправивши пасмо синього волосся їй за вушко.