Тихон та Мальвіна

Кіт жадібно припав до миски з молоком і радісно замуркав. Аріна сіла біля нього навпочіпки й почала гладити його чорно лискучу шерстку.

— Бідолашний мій, ти так зголоднів, ти такий худенький. Невже тебе там зовсім не годували?

— Навіщо зайвий раз витрачати харчі на істоту, яку й так скоро принесуть у жертву? Мадам Абель з її командою – люди практичні.

—  Навіть не можу повірити у це. — Тілом дівчини пробігли мурашки. — Я навіть не здогадувалася, що саме буде відбуватися на цвинтарі. Якби знала, то ніколи б не поїхала туди і взагалі відмовилась від всього цього задуму.

— Там бувають куди страшніші речі. Але не буду тебе залякувати. — Зітхнув Ігор. — Краще розкажи мені як ти взагалі потрапила до «Салону езотеричних послуг мадам Абель»?

Аріна підвелася з підлоги і сіла за маленький столик, що стояв на кухні. Вона запитливо подивилася на чоловіка та запитала:

— Ви знаєте як мене звуть, знаєте до кого я зверталася. Хто Ви? Звідки Вам все це відомо?

Він поставив на стіл бутерброди з сиром та шинкою, а також чорний пакетований чай.

— Цукор додавай за смаком. Якщо потрібно, лимон у холодильнику.

— Дякую. — Відповіла вона, не зводячи з нього очей.

— Мене звуть Ігор. — Розпочав чоловік. — Я працюю приватним детективом. До мене звертаються, коли хтось зникає або потрапляє до халепи, от як, наприклад, ти.

— Мій брат найняв Вас? — Здогадалася аспірантка.

— Так, до мене звернувся пан Сергій з проханням прослідкувати за сестрою, дізнатися куди вона витрачає такі кошти. Його насторожила зміна у твоїй поведінці.

— Сергійчику, братику мій, дякую тобі! — Дівчина склала руки біля серця.

— Так я і опинився на кладовищі, саме завдяки тому, що цілеспрямовано слідкував за тобою. Можливо, в житті бувають збіги, але не часто і точно не в нашому випадку. Тепер твоя черга розповідати як ти потрапила до всієї цієї історії.

Чоловік викликав довіру. Від нього не хотілося внутрішньо замикатися, щось замовчувати й брехати. До того ж їй дуже кортіло виговоритися після останніх подій, це було її життєвою потребою, а зізнатися у всьому брату все одно соромно. Хай краще незнайомцю, майже як у потязі.  І вона почала говорити:

— Я закохалася у свого наукового керівника, доцента Арнольда Борисовича. Але зрозуміла це не одразу, а незадовго до його весілля. Він має одружитися з Тетяною, це гарна братова знайома і моя подруга. Я сама їх познайомила на свою біду.

Вона подобалася Ігорю, хоча він ніколи не любив кардинальних кольорів волосся й надавав перевагу натуральним відтінкам. Але ці сині пасма неймовірно пасували до її дитячого, ніби лялькового обличчя. Хм, нібито ніколи у дитинстві він не помічав за собою симпатій до Мальвіни. Так, він зрозумів кого нагадує йому нова знайома, саме блакитноволосу Мальвіну з «Золотого ключика».

— Навіщо ж ти тоді взагалі познайомила їх, маленька? — З теплом запитав він.

— Говорю ж, тоді я не здогадувалася, що покохала Арнольда саме як чоловіка. Я знала його ще з першого курсу. Ми багато часу проводили разом, він взагалі приділяв увагу всім студентам, які цього потребували. Якби Ви тільки знали, якій він класний, то чудово б зрозуміли мене. Він не з тих, хто приходить відчитати лекцію, заглядаючи до листочка й звідти ж диктуючи терміни під запис. Він не із тих, хто поспішає накивати з універу п’ятами тільки-но закінчиться остання пара.

— Але ж це нормально для людини, у якої є сім`я, друзі, хобі, а не лише наука. — Заперечив Ігор.

— Так, нормально. — Зітхнула аспірантка. — І для Арнольда це також стало цілковитою нормою, коли з`явилася Таня. Хоча до того все його життя крутилося довкола універу.

— Чому ти ідентифікуєш свої почуття саме як кохання? — М`яко запитав детектив.

— Бо мені почало бракувати Арнольда. Я захотіла, щоб все стало як раніше.

— Як раніше? — Перепитав він. — Але ж ти розумієш, що раніше він не був твоїм чоловіком? А всього лише добрим наставником та другом.

Від усвідомлення цього, Аріні стало соромно за свої алогічні, майже дитячі вчинки. Ігор говорив правильні та розумні речі і вона почувалася ексцентричним підлітком, здатним на найбезглуздіші кроки аби привернути до себе увагу.

— Арнольд не потрібен тобі як чоловік. — Підвів підсумок детектив. — Ти боялася, що втратиш найближчого друга.

Внутрішньо дівчина розділяла погляди Ігоря, але природне почуття впертості не давало їй погодитися з ним.

— Він потрібен мені і як чоловік, і як друг. — Твердо відповіла аспірантка.

— А ти потрібна йому як жінка? — Детектив вмів бути грубим та прямолінійним, коли того потребувала ситуація.

Для аспірантки це був удар нижче поясу й вона вмить відсторонилася від свого співбесідника.

— Тепер Ви все розповісте моєму братові?

— Я доповім йому, що ти звернулася до «Салону езотеричних послуг мадам Абель», розкажу як ти опинилася на кладовищі і що мало там відбутися. А ось історією свого кохання поділишся з ним особисто, якщо забажаєш. Говорити про таке не входить до моїх обов’язків.