Сергій і Таня. Розмова

Сьогодні Арнольда Борисовича весь день трусило і морозило. Аріна страшенно переймалася, що він застудився і постійно поїла його гарячим чаєм, не забуваючи підливати туди краплі від мадам Абель. Але доценту ставало тільки гірше. В другій половині дня він не витримав і пішов додому, навіть не прочитавши дві лекції, які повинні були відбутися за розкладом.

Йому було так кепсько, що він мріяв тільки про те аби не протягнути ноги. Перед очима плили великі темні кола, все двоїлося і хилилося в різні боки. Він навіть декілька разів думав викликати швидку, але постійно відтягував цей момент, сподіваючись, що йому ось-ось полегшає. В горлі було таке відчуття, ніби чоловік напився болотної води. Складалось враження, що він чимось отруївся, але зранку доцент поснідати не встиг, а в університеті постійно ганяв чаї.  Хіба можливо отруїтися чаєм?

На всяк випадок чоловік випив пластинку чорного вугілля, а потім ще довго пив мінеральну воду. Хвилин через двадцять він про це пошкодував. Нудити почало ще сильніше, а на чолі виступив холодний піт, на фоні всього цього здавалося дивним та алогічним раптове відчуття сонливості. Ніби крізь туман Арнольд попрямував до туалету, дорогою він постійно зачіпав предмети, об щось вдарявся, координація його рухів ще ніколи не була настільки жахливою, навіть коли він напився вперше у житті. До того ж перед очима все плигало і миготіло. В якийсь момент йому навіть почулися голоси: не то регіт, не то свинячий рохкіт.

Спираючись об стіну, Арнольд таки дійшов до туалету, ледь встиг, бо там його одразу знудило. Він сидів на підлозі хвилин п’ятнадцять, крізь одяг відчуваючи холодний кахель, й ще декілька разів припадав до унітазу. Потім в очах поступово почало світлішати, чоловік знайшов в собі сили підвестися та почистити зуби. Після чого, хитаючись, дійшов до кімнати і закутавшись у теплу ковдру міцно заснув.

***

Сергій сидів за столиком у кав’ярні і очікував на Таню. Дівчина все не з’являлася і він навіть почав перейматися, що вона передумала зустрічатися з ним. Мабуть, варто почекати ще трохи і спробувати зателефонувати їй. Тільки-но він подумав про це як почув за своєю спиною:

— Привіт! Пробач, що трохи затрималася.

Дівчина була одягнена в біленький кожушок. Її обличчя розчервонілося, а на розплетеному волоссі танули перші сніжинки.

— Привіт! Нічого страшного. Дякую, що дала шанс реабілітуватися в твоїх очах.

— Про той випадок у під’їзді я вже забула і пробачила. Звичайно, якщо не збираєшся погрожувати мені тим, що усе розповіси Арнольду.

— Я більше так ніколи не скажу. — Пообіцяв чоловік.

— От і добре! Я не хочу, щоб ми з тобою ставали ворогами. Зрештою, я так потоваришувала з твоєю сестрою, вона буде дружкою на моєму весіллі. Тому нам дійсно не варто псувати стосунки.

— Таню, я хотів поговорити з тобою. — З тривогою в очах промовив Сергій.

— Будь ласка, я ж прийшла сюди, отже маємо час поспілкуватися.

Вони замовили собі капучіно та тірамісу, неспішно їли й невимушено говорили на сторонні теми. Нарешті чоловік наважився сказати те, що крутилося в його думках і не давало спокою:

— Танюшо, — він узяв її за руку і обережно стис теплу крихітну долоню, — я хочу запропонувати тобі бути разом. Я кохаю тебе.

— Але це не можливо. — Після короткої паузи завертіла головою в різні боки менеджерка. — У мене скоро весілля, я маю вийти заміж за Арнольда.

— Це твоя повинність?

— Це мій вибір. — Твердо відповіла вона.

— Ти ще маєш час його змінити, ще не пізно.

Тетяна виглядала зовсім розгубленою, така пропозиція застала її зненацька.

— Але ти не розумієш Сергію, ми вже подали заяву до РАГСу, надіслали гостям запрошення, замовили ресторан. Як розуміти твою фразу про те, що ще не пізно нічого змінити?

— Ви ще ж не розписалися офіційно, а тільки подали заяву. Її можна забрати, а можна взагалі просто не з’явитися на церемонію, за це вас ніхто не посадить за грати.

— Як ти це собі уявляєш? А гостям що також просто не з’явитися? Що ми скажемо людям? На хвилиночку, не стороннім пасажирам, а нашим близьким, рідним, колегам?

— Ти так переймаєшся за людей! А себе тобі зовсім не шкода? Навіщо виходити заміж без кохання?! Поясни мені вашу хвалену жіночу логіку, Таню! Тільки заради штампу і обручки? Тобі ж потім з ним жити разом. Невже статус заміжньої жінки вартий того аби щоночі чути біля себе сопіння чужої людини і мити за нею чашки? Ти ж не кохаєш Арнольда!

— Та до чого тут взагалі кохання? Я поважаю його, бо він розумний, відповідальний, добрий та вірний.

— А це вже обмовляння за Фрейдом! — Зрадів Сергій. — До чого тут взагалі кохання… Дійсно, кохання і створення сімї, де тут зв'язок? Не зрозуміло. Діаметрально протилежні речі!

— Я вже не у підлітковому віці, щоб жити одним коханням. Мені майже тридцять.

— З яких це пір ця цифра стала для тебе такою страшною? А взагалі знаєш що мене тішить? Те, що серед критеріїв вибору на користь Арнольда ти не назвала сексуальність. Він навіть не приваблює тебе як чоловік.

— Але приваблює як людина! — Сказала Таня й взялася за щоки, що палали від емоційного збудження. — Давай краще вийдемо на вулицю і трохи пройдемося. Мені бракне повітря.