Сергій. Розум та інстинкти

Сергій бачив, що з його сестрою коїться щось дивне. Вона почала поводити себе незвично: вперше в житті попросила у нього велику суму грошей, навіть не пояснивши на що саме. Така скритність була для неї зовсім непритаманною. Аріна стала мовчазною та невеселою, завжди замисленою. Проте це були не ті роздуми, що змушували її погляд сяяти й говорити про науку. Нові тяжкі думки оселилися в її серці і почали його краяти, але які саме, брат поки що не знав.

Їх батьки вже довгі роки подорожували світом в історичних експедиціях. Саме від них Сергію передалася любов до мандрів, а сестрі – до досліджень. Чоловік вже давно був фінансово незалежним. Аріна ж жила на стипендію та заробіток від інтернет-журналістики. Її потреби ніколи не були високими: одяг як такий її не цікавив і виконував у гардеробі виключно практичну функцію, косметикою вона майже не користувалася. Фарбування волосся, їжа, комунальні послуги, проїзд – ось і вся нехитра стаття витрат дівчини. Зрідка, якщо планувалася крупна покупка, сестра могла звернутися за допомогою до батьків і тоді вони надсилали кошти. Чомусь просити гроші у старшого брата їй було набагато незручніше.

Він поставив собі на меті розібратися у всьому. Йому не давало спокою питання про те, навіщо ж Аріні знадобилася така сума, яку їй стало соромно просити у батьків. Спочатку Сергій злякався, що справа може стосуватися заборонених речовин, але потім відкинув це припущення. Зазвичай на них сідають ще у підлітковому віці, починати в двадцять п’ять вже якось запізно і несолідно. Так, він знав, що деякі студенти та вже дорослі люди можуть зрідка приймати щось, як вони говорять, для тонусу. Коли потрібно витримати безсонні ночі та тривалі навантаження. Але якщо Аріна стільки років чудово справлялася й без цього, то навіщо їй знадобилася це зараз?

Ні, ні справа в чомусь іншому… В чому саме чоловік не розумів. У нього не було жодних здогадок, як і жодного бажання та зайвого часу, щоб слідкувати за сестрою. А ось звернутися до приватного детектива можна. На цьому він і зупинився. Сергій зателефонував друзям да дізнався контакти перевіреного спеціаліста, після чого домовився з ним про зустріч.

***

Особисті ж думки самого чоловіка були повністю зайняті Танею, про зустріч з якою він міг лише мріяти. Після тієї помилкової тактики, якої він нещодавно припустився у під’їзді, влаштувати побачення здавалось неможливим. Дівчина не захоче не те що бачитись з ним, а й навіть говорити.

Сергій не міг пояснити звідки в ньому прокинулася така нахабність, брутальність та наполегливість. Раніше він був впевнений, що подібним чином себе можуть поводити тільки ті чоловіки, чия кров бурлить в жилах: від темпераменту або алкоголю. Тепер же він став заручником власних хибних переконань.

Менеджерка пробудила у ньому незвідані до цього почуття, які він переживав завдяки їй вперше. Спочатку, через її дитячу безпосередність, він сприймав Тетяну ніби молодшу сестру. Вона мало слідкувала за власним язиком та вчинками. Її хотілося оберігати, застерігати, бавити та тішити. Саме це оманливе сприйняття змусило дивитися на дівчину скрізь призму дружби й позбавило її в очах Сергія всякої сексуальності.

Але потім, чим більше вони спілкувалися та проводили разом час, він все сильніше відчував до неї непереборне притяжіння: підсвідоме, магнетичне та тваринне. Сергій намагався не помічати цього, обманював себе, що це випадкові короткі спалахи симпатії, які виникають лише як до картинки, а не особистості. Це ж нормально для здорового чоловіка, відчути приємне збудження від споглядання напівоголеної жіночої ніжки. Стрункої, з добре вимальованими м’язами, натягнутої, немов струна.

Під час їх спільної ночі, що сталася між ними абсолютно випадково, чоловік відчув себе на справжньому Олімпі кохання, про існування якого до того навіть не здогадувався. Він став там переможцем, громовержцем, власником усіх лаврових вінців світу й володарем найпрекраснішої жінки Всесвіту. Мабуть тоді в його чоловічій поведінці щось змінилося назавжди стосовно Тані й він перестав бути сором’язливим, нерішучим флегматичним чоловіком.

Проте ці чари минули на ранок. Як тільки Сергій забув смак того олімпійського нектару, яким насолоджувався напередодні. Все здалося прекрасним сном, неможливим у реальності й залишився лише страх. Страх того, що вони зовсім різні. Страх того, що вони не створені одне для одного. Страх того, що різниця у віці стане для них нездоланною прірвою, в яку вони обов’язково впадуть тільки-но розсіється туман пристрасті. Впадуть й зламають щось назавжди. Це будуть не ті опіки та рани, які можна зализати й через деякий час починати пошуки наново. Такі травми стануть не сумісними з подальшим щасливим особистим життям. Зараз чоловік не був готовим до подібних ризиків.

Сергій був переконаний, що вчинив правильно. Але час, який все розставляє по своїм місцям, показав настільки сильно він помилився. Чому він злякався тоді можливої невдачі у стосунках, замість того, щоб боятись втратити її назавжди? Після усвідомлення цього, в ньому прокинувся інстинкт завойовника, який змушував його шукати Таню, підстерігати ніби здобич. Це він штовхав його до під’їзду. Це він змушував чинити перепони аби не допустити весілля. Інстинкт прагнув повернути те, що належало йому і робило його щасливим. Не йти у нього на поводі було надзвичайно важко, хоча чоловік і намагався.

Лише зусиллям залізної волі Сергій втримав себе від того аби не поїхати до Тані. Але вирішив надіслати їй кур’єром букет квітів з листівкою всередині. Там він написав про те, що приносить вибачення за випадок у під’їзді і просить зустрічі. Це все, що поки міг зробити чоловік, керуючись розумом, а не інстинктами.