Таня. Підготовка до весілля

Підготовка до весілля йшла повним ходом, потрібно було встигнути купу справ! Замовити ресторан та узгодити меню. Знайти гарного фотографа, який би не брав за свою роботу стільки, ніби до того він усе життя фотографував супермоделей на кращих подіумах світу. Підготувати для гостей листівки з офіційним запрошенням. Обрати музику. Одразу всього й не перерахуєш!

Але найприємнішим з усього цього звичайно був вибір весільної сукні. У Тані подих перехоплювало від краси, коли вона  переглядала онлайн асортимент весільних каталогів та салонів. І це при тому, що більшу свідому частину життя одяг не змушував її пульс прискорено битися. Дівчина ніколи не була шопоголіком. Проте всі ці атласні тканини, зефірні та приталені фасони зробили з нею щось неможливе!

Аріна, яка мала бути її свідком та дружкою на весільній церемонії, постійно допомагала Тані. Вони разом їздили до весільних салонів, де приміряли сукні. У аспірантки навіть тимчасово згас запал до світу науки. Звичайні жіночі речі почали цікавити її куди сильніше. 

Чергового разу втомившись від примірок, в яких Аріна також приймала активну участь, дівчата зайшли до кафе випити по склянці фрешу.

— Та-а-а-к, все ж таки весілля – це класно! — Сказала синьоволоса красуня, задоволено відкинувшись на спинку зручного дивану і зробивши ковток апельсинового соку.

— Весілля – це суцільні нерви! — Вдала гіперболізоване роздратування менеджерка.

— Краще псувати їх цим аніж іншими речами.

— Розчарувалася в науці? — З посмішкою прищурилась Тетяна.

— Та ти що! Наукою нерви не зіпсуєш, так як і кашу маслом. Це такий бальзам для замученого мозку.

— А хто ж тобі його так мучить? Невже з`явився наполегливий шанувальник?

— Яке там... — Махнула рукою Аріна. — Я може взагалі шкодую, що познайомила тебе з Арнольдом. Розумний, спокійний, вихований. Мрія, а не чоловік!

— Отакої! — Розсміялася менеджерка. — Ну, тепер вже не розраховуй! Я тобі такого красунчика-розумника не віддам!

Вони багато жартували, сміялися, говорили. Замовляли напої й сиділи далі. Не дивлячись на весь захват та трепіт, який дівчата відчували перед весільними салонами, все ж таки потрібно було переключитися на інші теми. Очі розбігалися і так, хотілося придбати все й одразу, тому корисно було привести мозок до тями.

Майже за кожним жартом стоїть маленька часточка правди. Стояла вона й за словами Аріни. Насправді вона була дуже прив’язана до Арнольда Борисовича і зрозуміла це саме після того, як в його житті з`явилася жінка. Раніше він цілком належав науці та своїм студентам. Вона пам’ятала, як він прийшов до них читати «Теорії журналістики» ще на першому курсі, пам’ятала, як писала дипломну під його керівництвом. Спочатку бакалаврську, потім магістерську. Ось уже справа дійшла й до дисертації. Як швидко минає час…

Перша конференція, перша наукова стаття у журналі. Він завжди був поряд. Підтримував, радив, підкидував наукові гіпотези, знаходив аргументи, конструктивно критикував. Якби не він, хто знає чи виник би такий потяг до науки у душі Аріни. Але тоді все це сприймалося як належне і зовсім не цінувалося. Арнольд Борисович, який завжди готовий затриматися на кафедрі і пояснити незрозуміле. Арнольд Борисович, який залюбки виправить помилки і допоможе. Арнольд Борисович, якого не цікавить нічого окрім досліджень та успішності студентів.

Так було завжди. Допоки в житті доцента не зявилася Тетяна. Спочатку він перестав затримуватися на кафедрі після пар. Це був перший тривожний дзвіночок, на який Аріна зовсім не звернула уваги. Потім він взагалі ходив якийсь понурий і його зовсім не цікавило, що відбувається в університеті. Наскільки все стало погано аспірантка зрозуміла тільки після того, як звернулася до свого улюбленого наукового керівника з проханням подивитися частину її роботи, що викликала певні сумніви. Відповідальний Арнольд Борисович пообіцяв, що обов’язково зробить це на протязі тижні, а зараз він поспішає, бо запізнюється на побачення з коханою.

Тоді дівчина вперше в житті відчула гостре почуття чорної заздрості. Невідоме. Страшне. Здатне заповнити зсередини повністю. Пригріла на грудях змію! Вона хотіла як краще, зробити свого наукового керівника щасливим. А врешті-решт звела його з сірою дурепою, яка намагалася своєю пересічною особистістю закрити Арнольду очі на світ науки. Хто вона взагалі така? Звичайна менеджерка. Такого приступу снобізму у житті аспірантки більше не було ніколи. Але коли вона згадувала ту миттєву ненависть до Тетяни, їй ставало дійсно страшно. Страшно через те, що вона може закохатися у доцента.

***

Після сьогоднішньої зустрічі з Аріною та штурму весільних салонів, Тетяна поверталася додому пізно. В душі було якесь погане передчуття і вона навіть подумала зателефонувати бабусі з проханням зустріти її біля під’їзду. Але потім їй стало соромно за свій куций заячий страх, що межував з малодушністю. І ще чого не вистачало! Турбувати бабцю лише через якісь примарні острахи.

Дівчина зайшла до під’їзду і зупинилася, якась невідома сила паралізувала її волю. Вона зовсім не могла поворухнутися чи закричати. По шиї поповзло чиєсь дихання. Тетяна  підсвідомо відчувала, що це був чоловік. Він схопив її за плечі, швидко розвернув і притис до брудної стіни, після чого почав цілувати. Довкола тхнуло собачою сечею, розлитим пивом і недопалками. Цей жахливий сморід нагадав їй немитого молодика на пляжі Гоа, що намагався її зґвалтувати. Невже вона має пройти це жахливе випробування у своєму житті? Менеджерка жалібно заскиглила і почала вириватися з ціпких рук нападника.