Юлія Васелюк

В житті Юлії Васелюк було дві пристрасті: психологія та хіп-хоп. Першу вона зробила своєю роботою, а другу – хобі. Танець допомагав їй відволіктися від проблем та негативних емоцій клієнтів, з якими вона стикалася майже щодня, рятував від професійного вигорання.

Найбільше їй подобалося те, що команда у них склалася дружня, відповідальна й згуртована, ніби одна родина. Заздрісники та хитруни, які передивилася фільмів і всюди бачили лише конкурентів, надовго в ній не затримувалися. Йшли туди, де могли притягнути подібних собі.

Коли до них прийшла новенька, спостережлива Юлія одразу помітила, що жінка – її потенційний клієнт і потребує професійної допомоги. Було схоже, що Світлана довгі роки перебувала у глибокій депресії, з якої тепер усіма силами намагається вирватися. Занадто фальшивим був її веселий настрій, а погляд зацькованим. Проте Васелюк була справжнім професіоналом, а не нав’язливим консультантом з якихось нікому непотрібних послуг. Тому не могла дозволити собі запропонувати Світлані прийти на прийом. Але вирішила більше зблизитися та подружитися з нею.

Проблем у цьому не виникло, адже більшість поцінувачів хіп-хопу спілкувалися між собою, підтримуючи товариські стосунки. Вони не тільки могли піти разом на якийсь захід, а й залюбки зустрічалися, щоб прогулятися містом, випити кави та підкріпитися смачними стравами. Світлана Собецька навіть не помічала за собою, що найбільше тягнеться до спілкування з жінками, які вже мають маленьких дітей. Вона залюбки гралася з ними, коли ті приходили на зустріч разом з мамами, частували їх солодощами й обіцяла показати як роблять зачіски собакам у її салоні. Малеча була у захваті від цього і вже будувала плани на майбутнє про те, як також почне стригти шерстку цуцикам, коли ще трохи підросте.

А ось про сам салон Світлана майже забула. Усі обов’язки виконував її перевірений помічник та друг родини. Час від час до нього навідувався і Андрій Мирославович, батько балерини. Контролювати справи. Собецькій стало легше дихати, а кожен її день дійсно наповнився сенсом, справжнім, а не вдаваним.

Змінити на краще можливо будь-що! За умови, якщо робити усе правильно: не йти по головам інших і не йти проти себе; поважати свої бажання і не зважати на негаразди; жити улюбленою справою, а не вічним очікуванням результату. Тепер Світлана Собецька знала це абсолютно точно! Вона знала рецепт щастя. 

***

Одного разу, після закінчення репетиції, Юлія цілеспрямовано підійшла до Світлани:

— Ну й ну, ми сьогодні добряче попотіли! Мій внутрішній заряд сідає без кави.

— Я б також зараз не відмовилась від кави. — З посмішкою відповіла жінка.

— Чудово! Складеш компанію? Не люблю пити або їсти наодинці.

— Залюбки!

Вони зайшли до найближчої кав’ярні і замовили собі американо з молоком. Собецька робила маленькі ковтки гарячого напою та дивилася на Юлію, образ якої був діаметрально протилежним, але дуже гарним. Довге чорне волосся, густе та щільне, ніби азіатське. Виразні темні очі та брови. Все це робило її зовнішність яскравою, здатною не лише привертала миттєву увагу, але й надовго закарбовувалася у пам’яті.

— У тебе дуже гарний колір волосся. Ти фарбуєш його? — Вирішила зробити комплімент Світлана.

— Дякую! Поки що ні. Чекаю на першу сивину, а потім розпочну.

— Природа зрідка помиляється і дає те, що нам дійсно пасує.

— Цілком погоджуюсь з тобою! — Васелюк намагалася випромінювати люб’язність. — А ти щаслива володарка тендітної фігури! Це також від природи чи результат постійних обмежень? Я ось вимушена відмовляти собі в улюблених хачапурі та піці, інакше гладшаю просто на очах.

— Як тобі сказати. Частково. Для багатьох людей мій раціон дійсно може здатися дещо обмеженим. Особливо для тих, хто полюбляє смажену картоплю та свинину. Але я звикла з дитинства до легкого та простого харчування, адже займалася балетом. Моїми улюбленими ласощами вже довгі роки є овсяника з фруктами та йогурт. Якоюсь дієтою свій раціон назвати не можу, просто їм те, що смачно мені і не люблю обтяжувати його важкою та занадто жирною їжею.

— Ох, шкода, що мене також не віддали до балету у дитинстві. Зараз мала б чудово сформовані харчові звички.

— Гарна фігура – це єдина перевага, яку подарував мені балет. — Сумно посміхнулася Собецька.

У її співрозмовниці аж погляд зупинився. Невже вона влучила у найболючіше місце?

— Якщо у мене колись народиться донька, я мрію віддати її саме до балету!

— Навіть якщо їй це не буде подобатись? — Запитала здивована Світлана.

— А чому це може не сподобатись? — Юлія вдавала, що не помічає розгубленості жінки. _ Чудове мистецтво! Виточене. Красиве. Граціозне.

— Так, чудове, але інколи вимагає забагато жертв.

— Яких саме?

— Різних. — Вчасно зупинилася колишня балерина і не стала повідомляти малознайомій людині подробиці особистого життя.

— Зрозуміло! — Неконфліктно відповіла Юлія.

— Ким ти працюєш? — Запитала Світлана скоріше із ввічливості.

— Психологом. Прошу не плутати з психіатром. — Посміхнулася жінка.

— Про останніх я знаю більше ніж про перших. — Вона навіть не зрозуміла, як стала максимально відкритою перед новою співрозмовницею, яка викликала почуття довіри та легкості.