Життя наново

Світлана Собецька вирішила розпочати життя наново. Вона більше не шукатиме кохання, не намагатиметься заповнити внутрішню порожнечу чоловіками. Тільки зараз жінка зрозуміла настільки сильно вона сумувала за балетом. Їй не вистачало рухів, експресії, натхнення та захвату. Усе це їй завжди дарував танець і ще ніколи чоловік. Якщо не рахувати Арнольда двадцять років тому. Але то у минулому, не варто більше повертатися до нього. Потрібно жити майбутнім.

Зміни почалися з того, що Світлана записалася до нового лікаря-травматолога, який вів прийом пацієнтів у приватній лікарні. Коли після огляду та обслідування вона почула, що спокійно може продовжувати займатися танцями, то відчула неймовірне щастя та гармонію, які переповнювали всю її сутність. Насправді ж, ця новина зовсім не здивувала її. Підсвідомо вона відчувала, що її організму не вистачає звичних навантажень, що суглобам значне краще у русі аніж стані спокою.

Жінку вже не раз навідували думки, що попередній лікар просто некомпетентний спеціаліст. Так воно і виявилося. Собецька навіть не здогадувалася, що справа тут зовсім не у професіоналізмі попереднього травматолога, а лише у хитрості її матері, яка змушувала усіх грати під власну дудку. І ціна цього питання вимірювалася всього лише  в грошах.

Коли вона повернулася додому, то з порогу вирішила потішити Вероніку Вікторівну гарними новинами:

— Мамо, уявляєш, лікар сказав, що я можу займатися танцями!

— Який ще лікар? — Насупила брови жінка.

— Я сьогодні ходила на огляд до травматолога в приватну лікарню. Він пояснив, що мої старі травми і стан суглобів повністю дозволяють мені рухатися повноцінно. Візок мені не загрожує! Ти рада за мене, мамо?! — В її голосі було стільки надії та щастя, що серце від цього могло б стиснутися навіть у сторонньої людини, не те що у рідної матері.

— Чекай-чекай, доню, ти впевнена, що йому можна довіряти? Скільки йому років? Можливо, це взагалі якийсь інтерн. У мене не викликають довіри всі ці приватні клініки. — Вероніка Вікторівна намагалася хоч якось повернути контроль над ситуацією.

— Та не хвилюйся ти так, матусю. — Лагідно промовила Світлана. — Це лікар вищої категорії, дуже відомий у світі медицини. На консультацію у нього я чекала більше тижня.

— Ти записалася на консультацію вже давно і навіть не повідомила мене? Але чому?

— Бо я відчувала, що з моїми суглобами і так все добре. Хотіла зробити вам з татком сюрприз. Мені так не вистачало руху весь цей час, ти навіть собі не уявляєш!

— Ти хочеш повернутися до балету? — Перелякалася жінка. — Але тебе туди більше не візьмуть. Тепер там працюють молоді та талановиті балерини, ти там більше нікому непотрібна. Ти це розумієш, Світлано? Отямся!

Здавалося, вона навіть не чула образливих слів власної матері:

— Я це розумію, мамо. Але хто тобі сказав, що я планую повертатися на роботу? Я сказала, що страшенно сумувала за рухами та танцем. А танцювати можна будь-де і все не зводиться до одного лише балету.

— Що ти маєш на увазі під словами будь-де? — В її голосі лунали нотки настороги.

— Я можу ходити до будь-якої хореографічної школи, на курси танців. Зрештою, навіть до нічного клубу!

— До нічного клубу?! — Перепитала шокована Вероніка Вікторівна. В її очах блукав переляк. — Це до того, де всі вживають наркотики і… займаються коханням по вбиральням?

— Про останні перераховані речі мені нічого невідомо. А ось те, що там танцюють – інформація стовідсоткова! — Посміхнулася донька.

Андрій Мирославович, який весь цей час дослухався до жіночої розмови з сусідньої кімнати, нарешті вирішив показати носа:

— Доню, та це ж чудова новина! Вітаю тебе! — Обійняв він сяючу Світлану.

— Дякую, татко!

Міміка Вероніки Вікторівна, що спотворювала її старе обличчя, просто благала чоловіка зупинитися.

— Ну добре, ви тут поспілкуйтеся. Від сімейного обіду я на сьогодні відмовлюся. Пошукаю краще в інтернеті якісь цікаві школи танців.

Коли двері за донькою зачинилися, Вероніка Вікторівна коршуном налетіла на чоловіка:

— Я щось не зрозуміла, навіщо ти її  підштовхуєш до змін? Навіщо потураєш її забаганкам? Вона хвора, їй потрібно лікуватися, а не влаштовувати самодіяльність на всі сторони.

— Хвора тут ти! — Вперше за все сімейне життя чоловік гримнув на дружину. — Лікуватися потрібно тобі, а не Світлані! Шкода, що я не зрозумів цього раніше.

Жінка стояла, ніби обпльована і геть не могла зрозуміти, коли пропустила той важливий момент, який безповоротно похитнув її авторитет в очах власної родини. Вона завжди була чудовим стратегом і майже ніколи не припускалася помилок. Що ж змінилося тепер? Невже доньку мало кололи у лікарні? Якийсь час Світлана ще повинна залишатися у стані овочу, а не качати свої права.

***

Наступного дня Світлана Собецька пішла до салону краси і зробила коротку зачіску. Їй неймовірно захотілося розпрощатися з довгими косами, які так любила Вероніка Вікторівна. Ці коси заважали жінці, душили її, висіли важким ярмом на шиї, нагадуючи про обов’язок вічного послугу перед матір’ю. Вона вирішила позбавитися від нього раз і назавжди.