В кожному незрозумілому випадку - запитуй пораду

Таня не могла усвідомити, що трапилося між нею та Арнольдом. Спочатку він уникав зустрічей та дзвінків. А потім заявив, що їм краще взагалі не бачитися який час. Всі її запитання залишилися без жодних пояснень. Потім вона намагалася достукатися до нього через Аріну, але та одразу відмовила, пояснивши, що Арнольд Борисович останнім часом сам не свій, ходить, ніби у воду опущений і на кафедрі його взагалі ніхто зайвий раз не чіпає. 

Подумавши, менеджерка вирішила зателефонувати Сергію. Адже ніхто не здатен зрозуміти чоловічу психологію краще за самого чоловіка. Їй хотілося порадитися з ним, запитати його думку.

— Привіт! — Почула вона у слухавці. — Як твої справи? Давненько не спілкувалися.

— Привіт-привіт! Дякую, потихеньку. Як там Світлана, ще не повернулася в Україну?

Чоловік не став нікому розповідати про те, що насправді трапилося з Собецькою. На всі питання про те, куди вона поділася, він відповідав згідно з новоспеченою легендою: поїхала до Канади за запрошенням шкільної подруги, яка давно емігрувала за кордон. Через декілька тижнів повинна повернутися.

— Ні, нехай відпочиває! Насолоджується спілкуванням з подругою, яку давно не бачила, ласує місцевими стравами і милується краєвидами.

— Ти так говориш, ніби зовсім за нею не сумуєш.

— Не правда. Сумую, ще й як! Але влаштовувати тиранію у відносинах також не вважаю правильним.

— Все ж ти розумієш! Так що я звернулася за потрібною адресою. Мені необхідна твоя допомога.

— Що трапилося?

— Чесно кажучи я й сама не розумію. Начебто нічого страшного не сталося, але Арнольд почав мене ігнорувати, а потім взагалі заявив, що краще нам певний час не зустрічатися. Як це розуміти, Сергію? Скоріше за все, у нього з`явилася коханка?

— Я навіть не знаю. — Засумнівався чоловік. — Чесно кажучи, Арнольд зовсім не схожий на тих хитрих лисів, що заводять собі жінок на стороні. Ти вже, Таню, пробач, але й тебе він ледь завів. І то лише завдяки старанням моєї сестри. Якби вона не втрутилася, цей очкарик ще б багато років залишався незайманим.

— Звідки скільки неприязні? Раніше я цього не помічала. — Здивувалася менеджерка.

— Це не неприязнь, а звичайна констатація факту. Не знаю в чому тут може бути справа, але точно не в коханці.

— Чому ти такий впевнений? Може його окрутила якась молоденька гарненька студентка?

— Молодій, і тим паче гарненькій студентці твій Арнольд не потрібен триста років. Для таких, представник малого бізнесу – лише перша сходинка на шляху до мрій та красивого життя. Навіщо їй  існувати на зарплатню наукового робітника? Щоб добрий десяток років відкладати на хутряну шубу?

— Заради заліку?

— Це коштує набагато дешевше аніж постіль з Борисовичем в окулярах.

— Та ти хоч розумієш, що зараз принижуєш мене цими словами? — Закипіла дівчина.

— Не принижую, а жартую. Намагаюся зробити так, щоб ти подивилася на ситуацію з іншого боку і зрозуміла, що не все так погано та безнадійно. Бо ти, як жінка, дещо перебільшуєш та накручуєш себе. До речі, що говорить з цього приводу Аріна?

— Говорить, що Арнольд зараз сам не свій. Його намагаються не чіпати. Сказала, що не полізе до нього з задушевними розмовами.

— І правильно. — Оцінив Сергій. — Моя школа. Дай людині час, можливо у нього в житті сталося щось надзвичайно складніше та важливіше аніж відсутність аргументів для наукової статті. Коли він владнає усі питання та прийде до тями, впевнений, він сам вийде на зв'язок з тобою. Найкраще, що ти можеш зробити зараз, це просто не заважати.

— Ти справді так думаєш? — З надією в голосі запитала менеджерка.

— Так…Чекай, ні. Найкраще, що ти можеш зараз зробити, це приїхати до мене. Ось так буде правильніше! Пляшка вина в будинку знайдеться, холодильник також не пустує. Чесно кажучи, у мене також не все добре, але краще поговоримо про це при зустрічі.

— Добре, тоді скоро буду. — Пообіцяла Таня й поклала слухавку.

***

Спочатку вони повечеряли й поспілкувалися на світські теми. Але чим менше вина залишалося в пляшці, тим відвертішими ставали розмови. Сергій навіть не одразу помітив, як розповів дівчині всю правду про Світлану Собецьку, хоча планував відкрити зовсім невеличку її часточку.

— Бідна Світлана… — Дівчина виглядала справді шокованою. — Що ж там за історія трапилася багато років тому, яка так сильно вдарила по її нервовій системі.

— Не знаю. Може пізніше дізнаюся від самої неї, якщо вона зможе говорити про це.

— Можливо, її зґвалтували? — Припустила Таня і з відразою згадала випадок, що стався з нею на Гоа. — Для будь-якої жінки це страшне потрясіння, а в шістнадцять років… Тим більше, це могла бути не одна людина, а груба і неконтрольована компанія.

— Таню, будь ласка, припини смакувати ці припущення. Я навіть думати про все це не хочу.

— Я просто намагаюся зрозуміти, що тоді сталося? Розумієш? Ось і все. Смакувати тут немає чого.

Менеджерка замислилася:

— Цікаво, чи знала про розлади у здоров’ї  Собецької директорка нашої агенції пані Ірина? Вони ж товаришували. Якщо так, то яке вона взагалі мала право рекомендувати знайомство з нею, не попередивши клієнта про особливість її стану? Я розумію, що люди з будь-якими хворобами заслуговують на щастя в особистому житті. Але потенційну половинку про таке також потрібно повідомляти. До того ж з самого початку.