Коли починається дощ

Світлана Собецька потоваришувала з Танею, завдяки якій знайшла своє кохання. Вона зовсім не ревнувала менеджерку до Сергія, адже бачила, що між ними немає жодної іскорки почуттів, лише дружні відносини. Інколи вони зустрічалися всі разом, включаючи Аріну і йшли до кінотеатру, боулінгу, караоке чи кафе.

Одного разу сестра Сергія поцікавилася, чому менеджерка не запрошує на їхні зустрічі свого хлопця Арнольда, з яким у неї нещодавно зав’язалися стосунки. Таня відповіла, що вони лише не етапі знайомства та притирання одне до одного, вона боїться наврочити, але все ж таки пообіцяла наступного разу прийти разом з ним. Це давно забуте ім’я Арнольд неприємно зашкрябало колишню балерину зсередини, нагадавши болюче минуле. Але потім все звелося на жарти і вона швидко забула про примару з минулого, що виглядала із закутку підсвідомості.

Компанія переключилися на самотню аспірантку й почала допитуватися коли вже вона також знайде собі коханого, щоб всі вони могли зустрічатися парами. Аріна відповідала, що не раніше аніж почне заробляти стільки аби спокійно залишати у шлюбних агенціях пишні суми.

Їхня зовсім нещодавно сформована, але така дружня компанія сиділа в кафе. Цього року холодна осінь підбиралася раніше і сховатися від неї хотілося якнайдалі, закутавшись у клітчату ковдру й зручно вмостившись з величезною прозорою чашкою імбирного чаю. Так вони й робили.

Аріна ділилася університетськими плітками і планами щодо зміни кольору волосся на новий, але не менш яскравий. Сергій мріяв про те, як взимку вони махнуть зі Світланою до теплих країв. Щаслива Собецька тулилася до нього й з усім погоджувалася. Таня розповідала, що найближчим часом із нового у неї будуть тільки клієнти на роботі.

— Щось запізнюється сьогодні твій Арнольд. — Невдоволено сказала Аріна.

— Він також і твій. — Додала Тетяна.

— Так, мій. Але всього лише науковий керівник.

— От і забрала б його разом із собою з універу, а не залишала на розтерзання студентам!

Виявляється, цей Арнольд працює у науковій сфері і навіть є науковим керівником сестри Сергія. Колишня балерина згадала, що всі рідні її Арнольда також присвятили життя науці. Який неприємний збіг. Від цього починало ставати геть не по собі. Через всі ці асоціації у неї може виникнути ще й яка неприязнь до незнайомого, зовсім ні в чому неповинному чоловіка. Потрібно змінити хід думок, терміново…

Вона відволіклася на людей, які поспішали за вікном. Раптово почалася сильна злива, й вони забігали, накриваючи голови плащами.

— О, Борисович! Нарешті! — Дружньо прокричала аспірантка.

Таня підвелася аби обійняти і поцілувати чоловіка, який підійшов до їх столика. Він був геть мокрим. Собецька подумала, що зараз бідна менеджерка вся намокне через прояв своїх почуттів.

— Їхав на таксі, але на вулиці така злива, що перебігти від автівки до кафе вистачило, аби намокнути мов цуцик.

Його голос здався Світлані таким знайомим…

— Ну що, як там студенти-боржники? — Аріну як завжди перш за все хвилювали університетські справи.

— Все здали! — Задоволено промовив Арнольд.

Коли він сів за столик, їй достатньо було подивитися в його блакитні очі, сховані за товстим склом солідних окулярів аби остаточно впевнитися, що це був її Арнольд, якого вона не бачила довгі двадцять років.

На мить його погляд зупинився, а потім розгублено забігав в різні сторони. Він також одразу впізнав Світлану Собецьку, яка зберегла дівочу тендітність та довге волосся, і тільки стомлена шкіра з першими ледь помітними зморщечками видавали її зміни. Зовнішні зміни. Що за весь цей час творилося з нею  всередині він не міг навіть уявити.

Першим покликом жінки було бігти якнайдалі, під рятівний холодний дощ, який частково загасив би те полум’я, що блискавично загоралося всередині. Але зусиллям волі вона змусила себе залишитися на місці. Собецька бачила як у людей довкола відкриваються роти, вони жестикулюють, певно спілкуються про щось, але нічого не чула. Вона відчувала як руки починають тремтіти все сильніше, і опустила їх на коліна аби не цокотіти виделкою по пустій тарілці. Здавалося, ніхто не помічав, що з нею коїться. Вона вибачилася і вийшла до вбиральні підпудрити носика.

Скроні стискало зсередини, вона чула звуки балетних арій, що спотворювалися у якийсь демонічний рев. Цей клятий голос змушував її танцювати. Світлана не хотіла, але голос повторював, що балет важливіший за дитячий визг і брудні пелюшки. Протистояти йому було неможливо, адже тоді бракло повітря й страшенно дерло горло. Вона знала, що помре, якщо не почне танцювати. Декілька рухів, іще декілька. З кабінки вийшла жінка, покрутила пальцем біля голови і сказала, що не потрібно так напиватися, якщо не знаєш міри і не можеш тримати себе в руках.

Їй аплодували. Овації залу розривали все всередині, включаючи двадцятирічний біль, що виїв у душі велику діромаху-ерозію. Звідусіль летіли квіти і вона почувалася щасливою. Раптом Світлана впала, посковзнувшись в якійсь калюжі, як багато років тому, коли вперше зустріла Арнольда. В очах потемніло, останньою її думкою було: «Нарешті все закінчилося».

Кохана все не поверталася і Сергій почав трохи нервувати, тільки він подумав про те, щоб підійти до вбиральні, як звідти донеслись жіночі крики про те, що хтось втратив свідомість. Він зірвався з місця і понісся на галас мов звір, на ходу збивши з ніг офіціантку, яка несла повен піднос їжі.