Північний Гоа. Продовження.

Водоспад Дудхсагар не дарма називали в народі молочними ріками, його стрімкі білосніжні потоки бігли скелястими пагорбами, дійсно нагадуючи улюблений багатьма з дитинства напій.  Від могутнього реву води затамовувало подих. Оскільки через нього проходила діюча залізна дорога, інколи ці величні звуки перемежовувалися зі звуками проїжджаючого потяга. Це поєднання, голосу первозданної природи з голосом технічного прогресу, створювало особливу мелодію,  що надовго западала у душу.

         В своїх подорожах Сергій часто замислювався над тим, що людина ніколи не зможе приборкати природу, навіть намагаючись використовувати її ресурси по максимуму. Забруднюючи довкілля і часто ставлячись до нього, мов до смітника, врешті-решт ми все одно схиляємо голову перед красою краєвидів. Тому що природа володіє особливою здатністю відновлюватися, відроджуватися попри всі руйнівні амбіції людства. Проте, все одно вона заслуговує на краще ставлення до себе. Нажаль, більшість згадує про це нечасто.

         Чоловік подумки дорікав собі за те, що до сих пір не належить до якогось екологічного руху, не займається волонтерством. Коли цілими днями сидиш в офісі, а вийшовши з нього, бачиш переважно бетонні стіни, про природу якось взагалі не переймаєшся. І тільки зустрічаючись з нею сам на сам, усвідомлюєш всю її величність і в той же час потребу у захисті та делікатному ставленні. Бо вона, як жінка.

         Таню переповнювали схожі погляди. Вона навіть задумалася над тим як добре було б мати невеличкий будинок за містом. Де повітря було б свіжішим, солодшим, густішим. І чому люди часто скаржаться, що в їх житті не вистачає фарб? А потім починають шукати їх в алкогольних та тютюнових парах? Коли погано, потрібно дихати морем або хвоєю. Коли навкруги усе сіре, картинку можна змінити природою, а не чужим оманливим зображенням у соцмережах. Чому такі прості речі усвідомлюєш так рідко? І то, як одкровення чи якусь глибоку філософію!

         З екскурсії вони поверталися кожен занурений у своє. Пообідавши тонкими коржиками, а також гострим рисом з морепродуктами, Таня з Сергієм вирішили влаштувати шопінг і вирушили до міста Мапуса, на місцевий ринок. Там було дуже галасливо й метушливо, чоловік попередив, що торгуватися тут – традиція, а не прояв жадібності.

         Очі просто розбігалися від розмаїття кольорів та асортименту: парфуми, прикраси, шкатулки, одяг, спеції, масла, косметика. Всі запахи змішувалися між собою і від цього навіть починало трохи паморочитись у голові. Таня придбала для бабусі дивної краси шкатулку з дорогоцінними рубінами й смарагдами, а також спеції та чай. Для себе вона обрала декілька скляних баночок з різними маслами. Жінка перемогла свою внутрішню сороку і браслет для себе не придбала, хоча й постійно поглядала на прикраси.

         Тим часом Сергій обирав подарунок для Аріни. Він придбав їй сарі м’ятного кольору з позолотою й барабан. Хто-хто,а його сестричка знайде для нього призначення. Нехай краще тарабане по ньому, аніж по нервам!

         До готелю вони з’явилися страшенно втомленими, так, ніби тяжко працювали фізично, а не ходили ринком. Таня повчальним тоном сказала Сергію, що шопінг – то нелегка робота, яку звалює на свої плечі кожна жінка і тепер він, знаючи всі її складнощі, повинен поважати жіночу працю. Він сміявся і казав, що краще вже полювати на сучасних мамонтів під назвою вигідна угода, аніж влаштовувати такі тортури для чоловічого мозку, який на подібне зовсім не розрахований. Спека як раз спала, було вирішено сходити на пляж, щоб впасти там на пісок й на сьогодні більше не ворушитися взагалі.

         Дівчина, перевернувшись на живіт, попросила Сергія допомогти їй нанести сонцезахисний крем. Швидкими обережними рухами він звично втирав густу білу суміш, яку вдячна шкіра жадібно вбирала в себе. Пальці ковзали між лопатками, спускалися хребцями, що виступали на спині маленької та тендітної Тані. Потім його руки спустилися нижче, на ноги й невеличку частину сідниць, на яку не потрапляла тканина купальника. Її ноги були не такими тонкими, як інші частини тіла, вони виглядали трохи підкачаними й апетитними. Давалися в знаки присідання.  Від дотиків чоловіка по шкірі затанцювали сотні мурашок.

         — Ти змерзла? — Занепокоївся він. — Тебе морозить. Мабуть, перегрілася сьогодні на сонці. Ходімо краще до номера.

         — Ні-ні, все добре! Я почуваюся чудово. — Запевнила вона. — Прошу, давай залишимося тут.

         — Але пообіцяй, що якщо відчуєш як тобі стає зле, ми одразу ж повернемось до номеру.

         — Обіцяю! — Урочисто промовила вона.

         В глибині душі її дуже займало те, що вона відчуває до нього збудження і притяжіння, а він жодним чином не реагує, навіть не усвідомлюючи про це! Він ставиться до Тані як до молодшої сестри.

         Сонце вже сідало за обрій, створюючи картинку, що варта полотен найкращих художників. Воно щедро заливало воду вогнем і золотом, спостерігати за цим можна було вічно. Але вже був час повертатися до готелю.

         Перш ніж заснути, Таня запитала у Сергія:

         — А після того, як ти починаєш товаришувати з жінками, буває таке, що ці відносини переростають у кохання?

         — Ні. — Безапеляційно відповів він.

         — Що, зовсім ніколи? — Здається, вона йому не повірила.

         — Ніколи.

         — А чому, жінки у тебе потім не закохуються?